Забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно особи, яка не є стороною у справі, є протиправним - КЦС

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду у справі № 752/22157/20 сформував правовий висновок щодо забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно особи, яка не є стороною у справі.

КЦС ВС вказав, що забезпечення позову не повинно порушувати принципи змагальності і рівності усіх учасників судового процесу перед законом та судом.

Мета забезпечення позову - це хоча і негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового акта, а також перешкоджання спричиненню значної шкоди позивачу.

Вживаючи заходи забезпечення позову та накладаючи арешт у цій справі на спірну земельну ділянку, суди виходили з того, що між сторонами виник спір і невжиття вказаних заходів забезпечення позову у разі його задоволення може істотно ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Водночас судами було установлено, що на час постановлення ухвали про накладення арешту на спірну земельну ділянку її власником була особа, яку не було залучено до участі у справі.

Процесуальні дії суду, які вчинені після постановлення ухвали про забезпечення позову, а саме залучення до участі у справі власника спірного майна, не свідчать про законність ухвали районного суду на час її постановлення.

Крім того, власник земельної ділянки був залучений до участі у справі в якості третьої особи, на майно якої не може бути накладено арешт, оскільки третя особа не є стороною у справі (стаття 48 ЦПК України).

Апеляційний суд на зазначені порушення норм процесуального права районного суду уваги не звернув.

Посилання заяви позивача, як і висновки судів про те, що у разі незабезпечення позову майно знову може бути відчужено і слід буде розширювати склад учасників справи, не є тими доводами, які дають можливість не враховувати наведені норми процесуального права та сталу судову практику Верховного Суду.

Більше того, такі дії стали можливими саме через бездіяльність позивачів, які, пред`явивши позов, протягом трьох років не заявили клопотання про забезпечення позову, користуючись юридичними послугами адвоката.

Ураховуючи викладене, суди у порушення вищевказаних вимог закону не звернули увагу на те, що на момент задоволення районним судом заяви про забезпечення позову фактично було вирішено питання про права та охоронювані законом інтереси особи, яка є власником арештованого нерухомого майна та не є стороною у цій справи, що є недопустимим.

З повним текстом постанови у зазначеній справі можна ознайомитися за цим посиланням.