Застосування агентурних методів при документуванні не є свідченням провокації злочину - ККС

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного кримінального суду у справі №438/22/22 сформулював правову позицію, відповідно до якої застосування агентурних методів при документуванні збуту наркотичних засобів не є свідченням провокації злочину.

ККС ВС у цій справі залишив касаційну скаргу захисників без задоволення, рішення судів попередніх інстанцій - без змін та вказав, що застосування особливих методів ведення слідства – зокрема, агентурних методів – саме по собі не може порушувати право особи на справедливий суд.

Ризик провокації з боку працівників правоохоронних органів, викликаний указаними методами, означає, що їх використання повинно бути суворо регламентованим. Для застосування цих методів у правоохоронних органів мають бути докази на підтвердження аргументу про схильність особи до вчинення злочину.

Матеріали цього кримінального провадження свідчать про те, що в ході ведення оперативно-розшукової справи відносно обвинуваченого проведені оперативні розшукові заходи, в результаті яких встановлено, що останній здійснює реалізацію наркотичних засобів.

Отримана у передбачений законом спосіб інформація про злочинну діяльність обвинуваченого давала обґрунтовані підстави органу досудового розслідування для початку проведення щодо нього заходів (контролю за вчиненням злочину) з метою його викриття та документування.

Той факт, що свідок не був наркозалежною особою і сам звернувся до обвинуваченого з пропозицією купити наркотичний засіб, не може свідчити про ознаки провокації з боку правоохоронного органу, оскільки форма домовленостей між сторонами «угоди» про покупку «амфетаміну» в даному випадку не є ключовою.

Адже важливим в аспекті кримінального переслідування особи в умовах контролю за її злочинною діяльністю є сам факт того, що особа здійснює збут психотропної речовини і це підтверджується відповідними результатами НСРД.

Під час оцінки поведінки учасників закупівель слід брати до уваги, що будь-яка домовленість щодо протиправних дій має обопільний характер, а з урахуванням прийнятих у відповідному середовищі особливостей взаємовідносин між покупцями та реалізаторами наркотичних засобів і вироблених способів конспірації, малоймовірними є односторонні ініціативні дії реалізатора щодо збуту наркотиків.

Пропозиція свідка була лише загальним абстрактним виразом готовності таємного агента заплатити певну суму грошей за поставлені наркотики та звернення таємного агента в даному випадку не було обов’язковою умовою для злочинної діяльності засудженого, тобто дії, якої в іншому випадку він не вчиняв.

Отже, поведінка органу досудового розслідування обмежувалася виключно документуванням злочину та була пасивною, як того і вимагають правила КПК під час контролю за вчиненням злочину.

З повним текстом постанови ККС ВС у зазначеній справі можна ознайомитися за цим посиланням.