Застосування ст.75 КК України при призначенні покарання за ухилення від призову на військову службу під час мобілізації є неможливим - ККС

За обставин, викладених у вироку, згідно Указу Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні» із 05 години 30 хвилин.

24 лютого 2022 року строком на 30 діб в Україні введено воєнний стан, який неодноразово продовжений Указами Президента України по теперішній час.

Указом Президента України № 69/2022 від 24.02.2022 «Про загальну мобілізацію» з 24 лютого 2022 року на території України оголошено загальну мобілізацію строком на 90 діб, яка неодноразово продовжена Указами Президента України по теперішній час.

В січні 2023 року засуджений отримав повістку, де було зазначено, що 22 січня 2023 року він має прибути до ТЦК для перевірки облікових даних та проходження військово-лікарської комісії.
22 січня 2023 року, приблизно в період часу з 9 год по 10 год 30 хв.,засуджений прибув до ТЦК, де оператор відділення військового обліку додатково ознайомив його з Указом Президента України № 69/2022 від 24.02.2022 «Про загальну мобілізацію» та Указом Президента України № 758/2022 від 07.11.2022 «Про продовження строку проведення загальної мобілізації», роз`яснив про кримінальну відповідальність за неявку у вказаний у повістці час та вручив під особистий підпис повістку, в якій зазначено номер команди та дата прибуття, а саме: «25.01.2023 у період часу 15:00». Жодних заяв чи скарг щодо проблем зі здоров`ям або підстав, які можуть стати причиною для ухилення від призову за мобілізацією, з боку засудженого 7 не надходило.

25 січня 2023 року, о 15 год та у подальшому, засуджений , будучи військовозобов`язаним і придатним до військової служби, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, діючи умисно, не маючи права на відстрочку, без поважних причин не прибув до ТЦК, про причини свого неприбуття працівників ТЦК не повідомив, чим проігнорував повістку та ухилився від призову на військову службу під час мобілізації.

В касаційній скарзі захисник, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить вирок апеляційного суду скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

ККС у своїй постанові дав оцінку доводам захисника та зазначив про таке. Як убачається з вироку, апеляційний суд під час розгляду кримінального провадження за апеляційною скаргою прокурора, з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого злочину, який відповідно до ст. 12 КК України відноситься до нетяжкого злочину, особи обвинуваченого, який раніше не судимий, працює, одружений, на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, за місцем мешкання характеризується посередньо, а також обставини, що пом`якшує покарання, - щирого каяття, та відсутності обставин, які обтяжують покарання, не погодився з висновками місцевого суду про те, що виправлення засудженого можливе без ізоляції його від суспільства.

Так, ухвалюючи рішення про необхідність скасування вироку суду першої інстанції в частині призначення покарання та призначаючи засудженому покарання, яке останній має відбувати реально, апеляційний суд вірно зазначив, що враховуючи фактичні обставини вчиненого злочину та дані про особу обвинуваченого, який раніше не судимий, одружений, офіційно працевлаштований лише за місяць до скоєння злочину, не маючи передбачених законодавством підстав на відстрочку від призову чи інших поважних причин, в період воєнного стану, при оголошеній загальній мобілізації, умисно проігнорував конституційний обов`язок по захисту Батьківщини, та дійшов висновку, що рішення суду про звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням не можна вважатися обґрунтованим і таким, що є достатнім для досягнення мети покарання, а саме запобігання вчинення нових кримінальних правопорушень.

Статтями 50, 65 ККУкраїни передбачено, що особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

З урахуванням вищенаведеної мети покарання, суд апеляційної інстанції обґрунтовано зазначив, що звільнення від відбування покарання з іспитовим строком не може запобігти вчиненню нових кримінальних правопорушень іншими особами, що в умовах воєнного стану є не припустимим.

При цьому суд вказав, що з урахуванням ситуації, яка наразі склалася в країні - збройною агресією РФ та конституційним обов`язком кожного громадянина по захисту Батьківщини, вчинений засудженим умисний нетяжкий злочин представляє значну суспільну небезпечність, тому звільнення останнього від відбування призначеного покарання з випробуванням створює в очах громадян та суспільства в цілому негативне враження безладдя та безкарності, тим паче під час введеного на всій території України воєнного стану та мобілізації.

Виходячи з наведеного, апеляційний суд дійшов висновку про скасування вироку суду першої інстанції в частині призначеного обвинуваченому покарання і ухвалення нового вироку на підставі положень ст. 420 КПК України.

На переконання колегії суддів, навіть з урахуванням долучених захисником копій медичних документів про вагітність дружини засудженого, висновок суду апеляційної інстанції щодо неможливості застосування до засудженого положень ст. 75 КК України є правильним, а призначене йому покарання таким, що відповідає вимогам статей 50, 65 ККУкраїни, та є необхідним і достатнім для виправлення засудженого і попередження вчинення нових аналогічних кримінальних правопорушень.

З урахуванням викладеного, ККС вказав, що відсутні підстави вважати, що при призначенні покарання неправильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність, тому касаційна скарга захисника задоволенню не підлягає.