Фіктивне банкрутство: правова природа та механізм виявлення

Фіктивне банкрутство, роз'яснює Міністерство юстиції України, - завідомо неправдива офіційна заява громадянина - засновника (учасника) або службової особи суб’єкта господарської діяльності, а так само громадянина - суб’єкта підприємницької діяльності про фінансову неспроможність виконання вимог з боку кредиторів і зобов’язань перед бюджетом, якщо такі дії завдали великої матеріальної шкоди кредиторам або державі.

Матеріальна шкода вважається великою, якщо вона у п’ятсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян (стаття 166-17 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі – КУпАП).

Згідно зі статтею 9-1 Кодексу України з процедур банкрутства (далі – КУзПБ) фіктивним банкрутством визнається завідомо неправдива заява боржника про нездатність виконати зобов’язання перед кредиторами.

Визначення ознак фіктивного банкрутства

Згідно з пунктом 3.1. розділу ІІІ Методичних рекомендацій фіктивним може бути визнано банкрутство в разі, коли підприємство - боржник не задовольнило вимог кредиторів та зобов’язань перед бюджетом у повному обсязі, за наявності у нього на це можливості, на момент його звернення до господарського суду із заявою про визнання своєї неплатоспроможності.

З метою визначення ознак фіктивного банкрутства визначається показник забезпечення зобов’язань боржника всіма його активами шляхом зіставлення суми активів боржника із сумою його зобов’язань.

Отже, основним показником для визначення ознак фіктивного банкрутства є коефіцієнт покриття, який розраховується як відношення оборотних активів допоточних зобов’язань підприємства та характеризує здатність підприємства виконувати короткострокові зобов’язання і здійснювати непередбачені витрати.

Він вимірює загальну ліквідність і показує, якою мірою поточні кредиторські зобов’язання забезпечуються поточними активами, тобто скільки грошових одиниць поточних активів припадає на одну грошову одиницю поточних зобов’язань. Нормативним значення показника покриття визначено >1. Постійне зниження коефіцієнта означає зростаючий ризик неплатоспроможності.

Наступним показником є рентабельність продукції, яка розраховується як відношення валового прибутку від реалізації продукції (робіт, послуг) до собівартості реалізації. Вона характеризує вигідність виробництва продукції, яка випускається або реалізується підприємством.

З метою визначення ознак фіктивного банкрутства також визначається показник забезпечення зобов’язань боржника всіма його активами шляхом зіставлення суми активів боржника із сумою його зобов’язань. При здійсненні зазначених розрахунків до складу поточних зобов’язань належать: основна сума боргу; відсотки, штраф, пеня та неустойка.

У разі коли за результатами розрахунків показник забезпечення зобов’язань боржника всіма його активами перевищує одиницю при нульовій або позитивній рентабельності, це свідчить про наявність ознак фіктивного банкрутства на підприємстві.

Під час виявлення ознак фіктивного банкрутства враховується наявність офіційної заяви власника або службової особи підприємства – боржника до господарського суду щодо відкриття провадження у справі про банкрутство стосовно цього підприємства, на підставі якої винесено відповідну ухвалу суду, та фактичної можливості задоволення вимог кредиторів, у тому числі зобов’язань перед бюджетом, у повному обсязі на момент звернення до суду.

Як офіційну можна розглядати лише ту заяву, яка у разі подання неодмінно тягне за собою правові наслідки. З огляду на це офіційною вважається лише подана відповідним суб’єктом до господарського суду письмова заява про своє банкрутство. Така заява, зокрема, повинна містити виклад обставин, які підтверджують неплатоспроможність боржника із зазначенням суми боргових вимог кредиторів, а також строку їх виконання.

З огляду на це не може вважатися фіктивним банкрутством подання до господарського суду заяви, яка не може призвести до порушення справи про банкрутство, зокрема такої заяви, що не містить доказів заборгованості боржника, або ж заяви, поданої від імені юридичної особи - суб’єкта господарської діяльності щодо якої не може застосовуватись процедура відновлення платоспроможності або визнання боржника банкрутом.

Завідомо неправдивою є заява, у якій викладені відомості про фінансову неспроможність, не відповідають дійсності та справжній фінансовий стан боржника дає змогу йому виконати свої зобов’язання.