Ілюзії і жорстока реальність безпеки - Валерій Залужний

Нещодавня публікація Валерія Залужного на сторінках NV.ua , як і попередні матеріали колишнього Головнокомандувача Збройних Сил України, не може залишитися без уваги та ретельного аналізу тих, хто намагається зрозуміти сучасні геополітичні події, де одним із центрів є Україна, хто прагне визначити своє ставлення до подій війни, спричиненої агресією рф, перспектив відсічі збройної агресії.

Дякуємо редакції NV.ua та пропонуємо Вашій увазі публікацію Валерія Залужного у повній версії

Досвід України для майбутньої безпеки Європи. Ілюзії і жорстока реальність

Капітал, який дає можливість зайняти гідне місце у міжнародній архітектурі безпеки. Про наш досвід — без пафосу і маневрування

Станом на травень 2026 року у центрі Європи, в Україні, усе ще триває наймасштабніша від часів Другої світової війни та найкривавіша за числом жертв у 21-му столітті війна.

Мабуть, через цілий ряд ілюзій, викликаних довгим і спокійним життям на континенті з часів Другої світової війни та стабільністю у Європі від часів розпаду Радянського Союзу, кожна країна на шляху пошуку безпеки пройде три рівні розуміння.

Перший — коли держава та її керівництво абсолютно впевнені, що жодних проблем і побоювань немає, що всі проблеми точно нас не стосуються і, урешті, ці проблеми зникнуть самі. Або ще гірше — що ці проблеми мають вирішитися, але лише у наступному виборчому циклі.

Другий — коли проблема безпеки вже стає очевидною, тоді саме рівень стурбованості спонукає робити уряди чергову помилку і перекладати вирішення такої проблеми на Збройні сили, запевняючи, що будуть укладені нові контракти і збільшене виробництво необхідного. І саме ці Збройні сили тепер мають нести відповідальність за безпеку держави. Усе це, як правило, буде підтримуватися потужною інформаційною кампанією про те, що все робиться правильно, а особливо — що держава від цього ще й отримає економічний прибуток.

Третій рівень, такий необхідний, на жаль, приходить уже тоді, коли сили і можливості Збройних сил закінчуються, а війна набирає все більших обертів, доводячи, що саме держава з усіма її інституціями і є тією основою, що має гарантувати безпеку як через уникнення конфліктів шляхом демонстрації постійної державної готовності, так і дати відсіч ворогу у разі необхідності, мінімізувавши свої втрати.

Це було таким очевидним у минулому столітті, проте стало майже антагоністичним у наші часи, де основою безпеки вважаються безкінечні стурбованості й обіцянки кращого життя.

Сучасна війна та її особливості

Проте, коли ми говоримо про безпеку не декларативно, а через призму нашого досвіду, то слід зупинитися на деяких важливих моментах.

Перше — сучасна війна має гібридний характер, що зумовлюється її проявами у військовій, економічній, політичній, інформаційній, когнітивній та інших сферах, у тому числі міжнародних відносин.

Друге — така сучасна гібридна війна починається з прихованої фази, далі має фазу боротьби за локальні інтереси, впливи та ресурси, і фазу повномасштабного вторгнення й переходу до екзистенціальної війни.

Тоді давайте говорити чесно: у 21 столітті війна в Україні на очах всього світу безпрецедентно пройшла розвиток від прихованої фази до фази війни на виживання, що загрожує існуванню українському народу й української держави, на яку напала Росія.

Тоді третій важливий момент — у війні, ціна якої життя цілої нації, імовірно, не існує компромісу в пошуках можливостей її закінчення. Бо неможливо бути трошки вбитим, або наполовину живим. Або ще гірше — за створеними умовами погодитися добити самих себе.

Це дуже важливо для розуміння безпеки, наприклад, з точки зору розвитку хвороби. Неможливо на такій стадії застосовувати профілактику, коли вже потрібне хірургічне втручання.

Профілактика унеможливлення неконтрольованого застосування сили і була основним завданням світового порядку, що вже відійшов в історію, — через міжнародні інституції та міжнародне право.

Судячи з досвіду України і поведінки міжнародних інституцій, такий світовий порядок або точно був одразу несправедливим стосовно таких країн, як Україна, або його основи не закладали довготривалого контролю саме над застосуванням сили.

Імовірно, цей світовий порядок передбачав наявність якихось сірих (тимчасових) зон, які або підлягали впливу, або залишалися полем боротьби за інтереси, або використовувалися для впливу на іншу геополітичну сторону, без шкоди для своєї території.

Важливий четвертий момент при формуванні чесного поняття безпеки: у майбутньому світовому порядку не має бути сірих зон.

Бо вони, по-перше, стануть рано чи пізно зоною чиїхось інтересів, а по-друге, принесуть небезпеку і проблеми сусіднім державам. Досвід України показує: якщо ви погодилися на буферну зону — чекайте війни, вона вже йде до вас. Звісно, спочатку приховано. Такий варіант більше ніколи не влаштує Україну, і логічно, не має влаштовувати і наших сусідів.

Отже, безпека держави має охоплювати більш ширші і реалістичні поняття місця держави у існуючому світовому порядку. Саме цей світовий порядок має визначати майбутнє цілих континентів, наприклад Європи. І звісно, для України бути покинутою знову в цьому світовому порядку буде означати підписання вироку вже своїм дітям і онукам.

Якщо ви погодилися на буферну зону — чекайте війни, вона вже йде до вас

Проте сьогодні і події в Україні, і події на Близькому Сході свідчать, що міжнародний порядок, створений після 1945 року та розпаду Радянського Союзу, перебуває у стадії руйнації. Міжнародне право і міжнародні інституції не змогли і більше не можуть гарантувати мир і безпеку на планеті Земля.

Ті ж самі спроби переформувати війну в Україні у предмет переговорів сильних лідерів, в ході яких територія України, гарантії її безпеки і навіть природні ресурси мали стати «розмінною монетою», закінчилися нічим, ще раз довівши, що світ вже живе за іншими правилами.

Міжнародні альянси, насамперед НАТО, імовірно, також втратили свою здатність гарантувати безпеку її членам, через, перш за все, технічну неготовність до застосування сили в сучасній війні та через політичну неспроможність демократичних інституцій приймати непопулярні рішення.

Очевидно також, що США відходять від ролі основного захисника світових демократичних цінностей й безпосередньо європейської демократії. Усе це відбувається на фоні безпрецедентного розвитку науково-технічного прогресу і як наслідок — появи абсолютно нових засобів і форм війни.

До цього безпосередньо дотичні Україна та Росія. Це не навчальні тренування через симуляції або штабні ігри, чи шикарні розробки, що демонструються в соцмережах. Це реальна війна.

Незважаючи на те, що саме наші доктрини і досвід будуть мати визначальну вагу у формуванні майбутнього безпекового середовища, поява нової дешевої і масової зброї, від якої поки немає фізичного захисту, дає можливість будь-якій країні можливості до застосування вже нової сили проти будь-якого опонента.

Ця нова зброя змінила саме поняття про перебіг війни — від знищення військового потенціалу противника до знищення самої держави, незалежно від того, належать той чи інший об'єкт або група людей до військової сили.

Це війна, де фактично немає різниці між фронтом і тилом. Дістатися до будь-якої людини чи об'єкту в тилу значно легше і дешевше, ніж зрушити лінію фронту хоч на 20 метрів.

Отже, говорячи чесно про безпеку і досвід України, можна з впевненістю сказати, що у таких умовах потрібно або постійно декларувати якусь політичну ідею, або реалізувати її в життя.

Йдучи шляхом реалізації, постає питання: що ж все-таки робити? Чи є для цього ресурси, порозуміння з боку політичних партій, консолідована підтримка з боку суспільства? І, врешті-решт, чи є політична воля керівництва держави до впровадження радикальних змін або до політичного маневрування й очікування, вирішення проблем у наступному політичному циклі?

Логічне питання: чи може бути цікавим український досвід, саме у формуванні безпеки як держави, так і майбутніх коаліцій в таких доволі складних умовах?

Відповідь на це запитання дасть тільки історія. Історія, яка має властивість повторюватися. Проте точно такий досвід потрібен нам.

Неприйнятні компроміси

Достеменно відомо, що за наш досвід платимо кров’ю, а отже його точно не можна конвертувати у великі гроші або великий вплив. Його треба використовувати для здобуття не лише справедливого, а й сталого миру, який можливий лише через партнерські відносини, що стають основою нових союзів, без сірих зон.

Я також абсолютно впевнений, що саме наш досвід є тим капіталом, який дає можливість зайняти гідне місце у міжнародній архітектурі безпеки, через його обмін на політичну підтримку, інвестиції та технології.

Отже, тепер до досвіду. Без пафосу і маневрування.

Перше — в умовах екзистенційної війни на виживання наш досвід, стійкість суспільства, міжнародна підтримка та в майбутньому створені технології і доктрини все ще вказують на те, що Україна залишається в межах можливості вибороти повноцінну суб'єктність в існуючих та нових геополітичних рамках. Звісно, головною умовою досягнення цієї суб'єктності є уникнення компромісів, які можуть призвести до руйнування державності. Це стосується як зовнішніх, так і внутрішніх загроз, де компроміси, наприклад у корупції, як і в державному устрої, не можуть бути прийнятними. Такі компроміси рано чи пізно приведуть до втрати суб'єктності.

Це війна не тільки за інтереси, впливи і ресурси, а й за життя, свободу, ідентичність і цінності. Саме це може виправдати минулі та майбутні втрати.

Друге. Така війна на виживання з одного боку і нав’язування досягнення мети цієї війни на знищення ціною величезних втрат з іншого, є загрозою існування як для України, так і для Росії.

Коли я говорю про Росію, то маю на увазі її неможливість зупинити війну через загрозу припинення існування самого державного устрою, який, очевидно, за відсутності перемоги просто припинить своє існування. Отже, це війна на виснаження, де виживання означає перемогу.

Критична важливість демократії

Третє. В нинішніх умовах, хоч війна і триває між Україною та Росією, вона зачіпає в сучасному світі інтереси майже всіх геополітичних гравців і обов’язково буде торкатися їх своїми глобальними наслідками. Тому роль дипломатії воюючої країни має функціонувати на рівні мистецтва і мати власну дипломатичну стратегію, скореговану по місцю і часу з іншим стратегіями, особливо військовою. Військові формують кордони, дипломати створюють майбутнє, враховуючи та поважаючи цінності та інтереси кожного з міжнародних партнерів.

Четверте. У демократичній країні, яка захищає себе від тоталітарної держави, завжди є спокуса слідувати нав’язаній стратегії дій методами тоталітаризму через руйнацію демократії, що може нести загрозу стати подібним до ворога і врешті бути їм поглиненим ментально. «Один народ», як казали керівники Росії.

Звісно, окрім загрози у період війни, це унеможливлює побудову альянсів і союзів через втрату демократичних цінностей. Важливо не допустити деформації демократії у період війни — треба системно її підтримувати та протидіяти нав’язаній стратегії ворога як у військових діях, так і в політиці та економіці.

Зброя виснаження

П’яте. Це те, про що Захід найбільше не любить говорити. Про саму війну. А наш досвід показує, що вона хоч і залишилася по суті актом насильства, її інструментарій і форми та способи ведення змінилися.

Війна продовжує мати чітко виражену значну гібридну складову. Бойові дії ведуться з абсолютною жорстокістю як на лінії бойового зіткнення, так і всередині країни із використанням всіх, зокрема й інформаційних можливостей.

Отже що ж собою являє сучасна війна?

На заміну наддорогій високоточній зброї, що була справжнім гейм-чейнджером 20 століття, прийшла зброя виснаження. Це дешева і масова, проте досить високоточна зброя, яка дуже швидко виснажує дорогі системи озброєнь. Системи, на яких, до речі, і побудована уся доктрина НАТО.

Ця зброя виснаження послідовно і ефективно розвивається. Якщо хтось думає, що це дрони, які ви зможете швидко купити для своєї армії, то ви глибоко помиляєтеся. В 2026 році дрони все більше стають тільки кінцевим інструментом технологій.

Уже зараз сучасні безпілотні системи — це не просто дистанційно керовані різного типу технічні засоби. Вони, як і прогнозувалося, вже є частиною інтелектуальних комплексів, які можуть діяти в найскладніших умовах, у тому числі під час активної протидії противника у всіх доменах. При цьому саме штучний інтелект є головним чинником у розвитку безпілотних систем, який призводить до фінального розвитку можливостей ройового застосування та автономності.

Такі системи здатні не лише виконувати команди людини, а й самостійно утримувати маршрут, розпізнавати перешкоди, змінювати траєкторію, повертатися в задану точку, зберігати стійкість функціонування після часткової втрати навігаційного сигналу чи зв’язку, і найголовніше — розрізняти ціль і приймати рішення на ураження. Це дуже стрімко змінює не тільки форми і способи застосування, а й формує нові доктрини.

Тоді головне питання полягає в тому, як у таких умовах досягти успіху у війні на виснаження та ще й такої високої інтенсивності?

Перш за все, для того, щоб вистояти і вижити у війні на виснаження, потрібно розуміти, що така війна є справою держави і буде вимагати максимальних зусиль усіх складових країни для досягнення перемоги і формування умов для справедливого миру.

Стійкість суспільства та економіки

Дві базові речі визначать успіх країни у такій війні. Перше — це стійкість та здатність суспільства продовжувати боротьбу і готовність прийняти її результати. Друге — стійкість економіки та її здатність до постійного відновлення.

Саме це є фундаментом, на якому вибудовуються відповідні системи, що унеможливлять капітуляцію через відсутність можливості продовжувати боротьбу.

Шосте. Питання стійкості суспільства до війни є чи не найважливішим фактором безпеки держави. Така стійкість має велику кількість проявів і вразливостей. Вони пов’язані з історією країни та її народу, релігійних вподобань та інтелектуального розвитку в розумінні саме тих цінностей, які необхідно буде захищати.

Саме через це з досвіду України ворог застосовує проти суспільства як фізичний вплив, наносячи удари по житлових кварталах, лікарнях і закладах освіти, вбиваючи жінок і дітей, так і здійснюючи інформаційно-психологічний, когнітивний та світоглядний впливи.

Хочу підкреслити, що методи ведення такого впливу містять як класичні заходи, наприклад, пропаганду й дезінформацію, так й новітні, а саме, використання соціальних мереж, Інтернету й штучного інтелекту.

В умовах критичної необхідності суспільства отримувати реальну і правдиву інформацію, наприклад про повітряні удари чи стан справ на фронті через хвилювання за долю рідних, такі інформаційні джерела спочатку анонімізуються і розширюють коло підписників, потім швидко капіталізуються і використовуються під приводом свободи слова як для дезінформації з боку Росії, так і для боротьби з конкурентами чи залякування та шантажу.

Мета таких кампаній, що ведуться у цих мережах, визначається замовниками і як правило високо оплачується. Проте і виконавці, і замовники залишаються невідомими.

Також широко застосовуються інформаційні впливи різного роду асоціальних особистостей. В умовах безкарності вони створюють осередки ворожнечі всередині держави, використовуючи дозування реальної інформації з системним її перекручуванням, а також поєднуючи зі цькуванням та образами. Така активність посилюється у відповідальні моменти діяльності держави, носить системний характер і постійно інформаційно дублюється та підтримується на російських ресурсах.

В майбутньому така ситуація має тенденцію до погіршення. Бо ще сьогодні усе це роблять реальні, хоч і часто невідомі люди, а завтра усе це буде робити ШІ у тих же мережах.

З досвіду України такі впливи не лише сіють недовіру і паніку, а й роблять найстрашніше — руйнують критичне мислення, що позбавляє державу будь-якого майбутнього, перш за все, у державотворенні.

Важко навіть уявити, але саме через це у 21-му столітті широкої популярності набувають різного роду «гадалки» та «екстрасенси», які знову ж таки використовуються у тому числі Росією, як засіб впливу, зв’язку та контролю суспільства, яке втрачає критичне мислення.

Це реальний виклик людині і суспільству, який несе загрозу як політичним системам, так і ментальному здоров’ю людини. У такій ситуації лише упорядкування інформаційного процесу буде замало, бо ще потрібно навчити людей розрізняти істину від ілюзії, на що можуть знадобитися цілі епохи.

Успіх у нейтралізації такого впливу може досягатися не лише організаційними заходами, які завжди будуть спокусливими до бажання абсолютної влади над суспільствами через контроль інформаційного простору, а й завдяки розвитку культури критичного мислення, що має стати частиною державної політики з забезпечення національної безпеки.

До речі, з часом саме відношення до мобілізації і стане відповіддю на питання реальної стійкості суспільства.

Сьоме. Саме економіка у сукупності з суспільною готовністю стає кров’ю війни. І саме вона є головною ціллю противника. Найуразливішою ланкою цієї економіки для України виявилася енергетика. Енергетична інфраструктура в Україні традиційно будувалася за централізованою моделлю: великі електростанції та єдина мережа що з'єднують регіони. Однак ця війна чітко показала, що така система вразлива до цілеспрямованих ударів. Під час російського вторгнення в Україну удари по електростанціях і мережах стали головним інструментом війни.

Наш досвід показує, що Росія цілеспрямовано завдає ударів по паливно-енергетичному сектору України, спричиняючи руйнування, пожежі та відключення електроенергії. Ці атаки здійснюються із застосуванням ракет, безпілотних літальних апаратів та інших видів озброєння і мають цілеспрямований характер: знищення електростанцій, нафтопереробних заводів та інших критично важливих об'єктів, що призводить до перебоїв з електропостачанням та іншими наслідками для цивільної інфраструктури.

Отже, енергетична безпека нерозривно пов’язана не тільки зі стійкістю економіки під час війни, а й стає частиною національної безпеки.

А постійне зростання інтенсивності повітряних атак з використанням більш потужних засобів ураження, розширенням їх номенклатури, зміною та урізноманітненням тактики їх застосування, звісно, обумовлює необхідність вжити абсолютно нові підходи до захисту таких об'єктів.

Захист енергетичних об'єктів стає таким же важливим, як і захист власних кордонів і територій.

Не тільки досвід України, а й війна на Близькому Сході підтвердила ще одну вразливість, пов’язану зі змінами форм і способів ведення війни. Вже й вузли глобальної економіки і енергетики стали об'єктами атак, а не солдати на полі бою.

Сьогодні відносно дешеві та масштабовані системи озброєнь можуть і завдають дуже великих втрат концентрованій енергетичній, транспортній та логістичній інфраструктурі і ніяка протиповітряна оборона не здатна захистити від таких атак. Бо саме з економічної точки зору, з точки зору вартості, такі критичні об'єкти неможливо сьогодні надійно захистити.

Тоді, імовірно, усі нові інфраструктурні проєкти повинні створюватися виключно з урахуванням сьогоднішніх, а не вчорашніх загроз.

Міжнародна підтримка

Восьме. Міжнародна підтримка й надійність коаліцій визначають не тільки стійкість економіки країни, що воює, а й залишається найдієвішим механізмом обмеження економічних можливостей противника через санкційні та інші обмеження.

Саме через це така міжнародна підтримка стає об'єктом постійних атак з боку Росії, де ведеться цілеспрямована робота щодо посилення недовіри до України як надійного партнера.

Збереження такої підтримки в умовах глобальної турбулентності забезпечити надзвичайно складно, адже й попри наявності власних інтересів противник використовує увесь набір інструментів по вразливостях демократії.

Проте саме через таку підтримку і буде вибудовуватися майбутній геополітичний порядок, де основною метою кожного учасника буде здобуття довгострокової безпеки вже через досягнення компромісів з Україною заради майбутньої безпеки.

А отже, саме дипломатія залишається найважливішим інструментом держави в створенні і утриманні дипломатичного фронту, як гаранту продовження і формування обрисів закінчення війни.

Адекватні рішення та управління

Дев’яте. Адекватні військові рішення й уникнення нав’язування порядку ведення бойових дій більш ресурсним противником, а також можливість адаптуватися швидше й перехоплювати ініціативу у високотехнологічній війні залишаються єдиним принципом недопущення реалізації Росією своїх політичних цілей через військові дії.

Слід пам’ятати, що саме сучасна війна та її новий інструментарій надають можливість воювати з більш ресурсно сильним противником й перемагати. Але лише до тієї пори, поки цей противник не нав’яже використання способів, доступних лише йому.

Саме доступність, наприклад людського ресурсу, використовується Росією як головний інструмент залякування та безперспективності боротьби з нею.

Десяте. Звісно, це не увесь комплекс, а лише основні елементи системи стійкості держави у війні.

Проте, навіть цього достатньо, щоб зрозуміти, що уся ця система потребує не лише виваженого планування, а й безперервного управління, прозорого і чесного спілкування з суспільством, як основної складової війни.

Система державного управління має заключне і критичне значення у забезпеченні такої стійкості держави, що максимально збереже не лише державні інтереси, а й максимально докладе зусиль до збереження людського капіталу і не допустить демографічної кризи. Така система має будуватися з одного боку у жорсткій ієрархічній системі, необхідній для забезпечення війни, а з іншого — бути максимально професійною і гнучкою до заміни пріоритетів і вибору стратегій. Вона має базуватися на привабливості державної служби і зацікавленості до її проходження, яка має бути сформована довгостроково, від вибору професії до закінчення кар'єри.

Усе це можливо лише при збереженні саме демократичних інституцій, які можуть і повинні забезпечувати постійний зв’язок з реальністю з метою уникнення створення паралельної реальності і хибних рішень.

Звісно, й тут ворог буде постійно намагатися не лише кінетично й інформаційно таку систему управління порушити, а й нав’язати свою поведінку управління через концентрацію влади.

Нова безпека Європи та роль України

Отже, попри те, що десь ще не вбивають людей і вибухи чутно лише періодично, стан безпеки сьогодні вже є основним елементом європейської стурбованості.

Усі хочуть жити в достатку і спокою, проте забувають, що саме за це колись вже віддали свої життя люди, які на цій землі жили. Достатньо подивитися уважно на ваші кордони. Це кров ваших військових, що залишили її там у 20-му столітті.

І останнє, і найважливіше. Періоди геополітичної турбулентності та слабкості міжнародних інституцій і міжнародного права є найкращим фундаментом для розвитку конфліктів і катаклізмів.

Такі періоди вимагають максимальної концентрації уваги саме на питаннях формування безпеки. Зміни інструментарію ведення війни, її форм і способів на фоні руйнації світового порядку вимагають не лише заміни застарілої зброї, а й обов’язкового перегляду доктрин і підходів до формування самої безпеки як держави, так і майбутніх коаліцій.

Усе це неможливо здійснити, заспокоївши себе шляхом лише укладання нових контрактів і перекладання відповідальності на одну з державних інституцій. Окрім часу, який необхідний для таких перетворень, ще потрібен досвід, який сьогодні є лише в Україні. Саме цей досвід і можливо використати для того, щоб не здобувати свій за таку ж саму ціну, яку вже заплатили і платимо ми.

І насправді, дуже добре, що європейські країни та уряди нарешті не просто предметно обговорюють посилення безпеки на континенті, а й хочуть знати конкретні потреби і цілі на цьому шляху.

Завдання влади — не лише зберегти достаток своїх виборців, але і дбати про їхнє життя та майбутнє. Сьогодні нашим друзям я не кажу, що ворог вже стоїть біля ваших кордонів. З досвіду України я кажу про те, що фактор безпеки та спроможності саме держави його забезпечити є базою як для стабільності, так і для економічного зростання.

Україна точно зможе ставити перед собою будь-які амбітні цілі, реалізовувати ідеї і стратегії лише тоді, коли зможе забезпечити і гарантувати свою безпеку. Саме це і не дає сьогодні спокою різного роду агентурі як в Україні, так і за її межами, яка намагається запевнити нас в стабільності за рахунок втрати безпеки. Це все в нас вже було.

Тому досвід України не лише у веденні технологічної війни і виживанні на полі бою — це про значно ширший контекст. Він про те, як у сучасних складних умовах змінити самі підходи та ефективно посилити існуючий формат безпеки, перш за все, Європи.

Час змін прийшов, він чекає на рішення. Рішення, які увійдуть в історію.

Світлина - виступ В.Залужного на Форумі оборонних технологій Україна – Велика Британія, організованому RUSI.