Історія судді-викривача: проблема захисту суддівської недоторканності
Минулої середи, 22 листопада, близько 17 години 30 хвилин було здійснено напад на суддю Октябрського районного суду міста Полтави Ларису Гольник та її чоловіка Ігоря Гавриленка.
Нагадаємо, що Лариса Гольник стала відомою в колах громадських активістів після того, як у травні 2016 року показала відео, на якому мер міста Полтави Олександр Мамай намагається “домовитися” з нею про закриття корупційної адміністративної справи проти нього, що знаходилась у провадженні судді.
Ця історія почалась ще у травні 2014 року, коли до провадження судді Лариси Гольник надійшла справа стосовно міського голови Полтави Олександра Мамая. Його звинувачували в приховуванні конфлікту інтересів при голосуванні за виділення земельних ділянок на користь падчерки. «Загрожував мерові штраф – дріб'язковий з огляду на мільйонні статки, якими сам він полюбляє хвалитися. Ну й, "слава" корупціонера. Остання перспектива, вочевидь, громадянинові Мамаєві не подобалася. Бо насувалися чергові вибори, і втрачати займану посаду не хотілося», - зазначила пані суддя у своєму блозі.
Починаючи з липня 2014 року міський голова та його близьке оточення почало направляти заяви про нібито вчинені суддею злочини на ім'я Генерального прокурора та до прокуратури Полтавської області, писали скарги до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України та Вищої ради юстиції, давали негативні коментарі ЗМІ, розголосили приватну інформацію про пані Ларису (номер телефону, домашню адресу тощо).
Зрозумівши, що таким чином на суддю не вплинути, як повідомляє сама Лариса Гольник: «У грудні 2014 року Мамай відправив до мене іншого представника, колишнього свого заступника – Дмитра Трихну, який і повідомив, що мер готовий з'явитися до суду, якщо наперед знатиме рішення».
Так, справу належало закрити, і суддя не повинна була визначати винен чи не винен міський голова у порушенні закону. За виконання запропонованих умов Ларисі Гольник було запропоновано «компенсацію та вирішення певних побутових проблем». Однак даний план було зірвано категоричною незгодою судді, до того ж, цю зустріч суддя зафільмувала та невдовзі оприлюднила відео у ЗМІ.
Саме після зазначеного кроку «проти системи» суддя-викривач стала жертвою низки затяжних кримінальних проваджень проти неї, ініційованих міським головою та його оточенням. Окрім впливу ззовні, на суддю вчинявся тиск і в межах самого суду, де вона працювала. Так, були неодноразові випадки фіксації відсутності судді на робочому місці нібито з неповажних причин (наприклад, з причини відлучення до Територіального управління Державної судової адміністрації, до прокуратури, до судового експерта), проводились збори суддів Октябрського районного суду, де на обговорення виносились публікації Лариси Гольник у мережі Facebook, також судді почали виплачувати заробітну плату "пропорційно відпрацьованому часу" (інакше кажучи, перевели на погодинну оплату праці), що є ледь не єдиним випадком в Україні.
Що стосується звернень самої судді про вчинення неправомірних дій мером Полтави, то така вимога, за словами Лариси Гольник, «викликала невдоволення керівництва прокуратури». Письмові скарги, адресовані ГПУ, поверталися на розгляд до Полтави, кримінальні провадження, відкриті за заявою судді, залишались не розслідуваними. І тільки втручання Комітету ВРУ з питань запобігання і протидії корупції дало змогу хоч трохи змінити ситуацію на краще, і наразі ці справи розслідуються НАБУ. Щодо розгляду звернень про тиск на суддю з боку голови Октябрського районного суду, то тут результат є більш явний. Так, вже у вересні 2017 року НАЗК винесло припис голові Вищої ради правосуддя Ігорю Бенедисюку стосовно Олександра Струкова (голови суду, де працює Лариса Гольник), однак, незважаючи на встановлений законом строк розгляду таких приписів у 10 днів, ВРП зареєструвала його як звичайне звернення і тому не поспішає розглядати.
Повертаючись до обставин нападу, який суддя беззаперечно пов’язує із професійною діяльністю та активною антикорупційною позицією, то за словами пані Лариси, це був звичайний вечір, коли вона повертаючись із роботи, проходила через сквер біля Вічного вогню. “Я ходжу постійно одним шляхом. Пам’ятник, парк – це приємно, я люблю ходити пішки”, - зазначила вона.
В той день біля будівлі суду пані Ларису зустрів її чоловік Ігор Гавриленко. Дорога через сквер проходила повз високі двометрові кущі, за якими на них і чекали нападники. Двоє хлопців у балаклавах (чи масках) із кийками були явно підготовлені заздалегідь та знали, на кого чекають. Однак, схоже за все, присутність чоловіка судді та відчайдушний опір з боку подружжя стали несподіванкою для зловмисників, і тому, нанісши декілька десятків ударів кийками, вони почали тікати. В ході недовгої перепалки чоловіку пані Лариси не вдалось затримати нападників, однак на місці злочину залишились велосипеди, завчасно підготовлені злочинцями для втечі.
Ці докази і стануть тією відправною точкою для поліції, що дасть можливість вийти на слід зловмисників. Щодо етапів розслідування, то за останньою інформацією відомо, що було розпочато кримінальне провадження, і наразі правоохоронці працюють над усіма можливими версіями.
Також за словами пані Лариси поміж іншого слідчі повинні були перевірити й радіолокації, а також її телефон на предмет прослуховування, однак поки що результат невідомий. Щодо телефону, то в даній справі, як зазначив чоловік судді Ігор Гавриленко, є досить цікавий момент, оскільки того дня суддя в телефонній розмові запевнила чоловіка, що з роботи добереться сама, але він все ж вирішив її зустріти. Очевидно, що саме присутність у парку не однієї пані Лариси, а разом із чоловіком зірвала чітко продуманий план зловмисників та не дала їм можливості закінчити свій умисел, а тому інформація, отримана ними по телефону, могла стати для них вирішальною.
Окрім цього Лариса Гольник зауважила, що поліція повинна дослідити записи із камер відеоспостережень, які знаходились в тому місці. “Там зазначали, що було 20 камер, але це по периметру можливої їхньої втечі, тобто це не безпосередньо в цьому місці (місці вчинення нападу – ред.). Там якраз було темне місце”, - зауважила суддя.
Загалом, якщо повернутись до можливих підозрюваних, то, зважаючи на низку фактів та обставин, суддя впевнена, що ціллю нападу було як мінімум її залякування, а не пограбування абощо. Лариса Гольник назвала ймовірних, на її думку підозрюваних, обґрунтовуючи свою версію наявністю певних стосунків, заснованих на її суддівській діяльності.
Загалом бачимо, що і всі обставини вчинення нападу, і факти, що передували цьому дають підстави для підтвердження позиції судді, що побиття, яке сталось 22 листопада, не було побутовим, а пов’язане з її професійною діяльністю. Важко заперечувати той факт, що зловмисники напали на Ларису Гольник не з мотивів пограбувати, а власне з ціллю завдати травм та тілесних ушкоджень. Так, суддя неодноразово звертала увагу на підготовленість нападників (маски, кийки, велосипеди), очевидним було, що вони знали про щоденний маршрут судді, також вони не намагались вирвати її сумку чи прикраси, а цілеспрямовано бажали завдати фізичних ушкоджень, до того ж, як зазначила Лариса Гольник, нападники нічого не викрикували під час вчинення злочину, як це буває при пограбуванні.
Повертаючись до розслідування, окрему увагу та обурення у соціальних мережах та пресі викликала правова кваліфікація дій нападників, а саме відкриття кримінального провадження за частиною 4 статті 296 Кримінального кодексу України (хуліганство із застосуванням зброї чи іншого предмета, спеціально пристосованого або заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень). Поцікавившись думкою потерпілої судді з цього питання, ми отримали наступну відповідь: «Посягання на життя судді – це серйозна стаття, довести її надзвичайно важко, особливо намір. Легше довести хуліганство. До речі, хуліганство, частина четверта, по санкції покарання навіть жорсткіша, ніж легкі тілесні чи середньої тяжкості пошкодження, завдані судді чи членам її родини».
Що стосується долі цього кримінального провадження, то за словами Лариси Гольник, поки що про це думати зарано. Водночас суддя висловила свої думки та позицію щодо окремих осіб, які тим чи іншим чином будуть пов'язані із розслідуванням цієї справи. «Якщо безпосередньо до керівника слідчого управління Полтавської обласної національної поліції у мене виникла довіра, відчувається в ньому професіонал, це Володимир Тимошко, то щодо працівників національної поліції в цілому там можуть бути люди, які пов'язані із зацікавленими особами, серед яких і так званий громадський активіст Олександр Ковжога, колишній працівник кримінального розшуку. Тому може відбуватись при розслідуванні певний витік інформації, особливо, коли національна поліція вийде на безпосередніх виконавців».Також пані Лариса висловилася про недовіру до Полтавської обласної прокуратури.
Лариса Гольник повідомила, що після вчиненого на неї нападу, до неї було приставлено охорону, однак такий жест з боку держави вона вважає більш символічним та показовим, ніж дієвим. «Ми розуміємо, що зараз це більше для того, щоб ритуально показати, що я підзахисна в державі, а як довго воно триватиме – невідомо», - прокоментувала суддя.
Загалом пані Лариса сподівається на об'єктивне та повне розслідування цієї справи, і, як наслідок, притягнення до відповідальності і в подальшому покарання не лише виконавців, а й замовників та організаторів нападу. Саме в зв'язку з цим, а також низкою прикладів бездіяльності правооохоронних органів у схожих ситуаціях, виникає необхідність створення якнайбільшого розголосу таких ситуацій серед громадськості та активістів.
До того ж, варто зауважити, що це історія не лише одного судді, аналогічні протиправні дії вчиняються і щодо інших викривачів, в тому числі і журналістів. Однак наразі, належного захисту ці особи не можуть отримати в зв'язку з відсутністю відповідного законодавчого регулювання. Як наслідок, було розроблено законопроект №4038-а, який наразі знаходиться на розгляді профільного комітету Верховної ради, однак можливість його прийняття не передбачається у найближчій перспективі.
Підсумовуючи, варто зауважити, що наразі Україна потребує розвитку антикорупційного законодавства та додаткового контролю інституцій, які відповідальні за його застосування. Власне зараз маємо ситуацію, коли судді чи інші особи, які здійснюють викривальну діяльність, не йдуть за «системою», намагаються виконати свій громадський обов'язок та є без перебільшення прикладом для всіх нас, змушені самотужки боротись із бездіяльністю правоохоронних органів, «стукати в закриті двері», бути підданими дискримінації та зневазі зі сторони колег, а у деяких випадках навіть стають жертвами нападів та вимушені захищати власне життя від протиправних дій.
Наталія Зозуля, Українське право
