Конституційний Суд України: персоніфікована проблема конституційності та законності
В Україні є зайвим Конституційний Суд – такі висловлювання окремих політиків і правників привертають увагу до однієї з найбільш важливих проблем сьогоднішньої української влади. Проте назвати безвідповідальними подібні заяви недостатньо – необхідно зрозуміти їхню реальну небезпеку для суспільства загалом і для кожної людини в Україні зокрема.
Відповідно до Конституції України гарантом її додержання є Президент, а конституційний контроль здійснює Конституційний Суд, забезпечуючи верховенство Конституції України, здійснюючи її офіційне тлумачення.
У контексті конституційного захисту прав людини і громадянина важливим є запроваджений в Україні механізм конституційної скарги, а для реалізації принципу верховенства права в організації та діяльності державного механізму – вирішення питань конституційності законів, інших нормативно-правових актів. Тут необхідно зосередити увагу на тому, що проблема конституційності окремих законів, актів Президента і постанов Уряду продовжує залишатися актуальною.
На сьогодні виник конфлікт між президентською владою і Конституційним Судом України. Причина конфлікту виключно персоніфікована, політично обрамлена й не стосується конституційних засад організації державної влади.
В умовах такого конфлікту Президент держави видав Указ про скасування указів про призначення двох суддів Конституційного Суду України у 2013 році з мотивів забезпечення національної безпеки.
Вказані укази, як відомо, не мають нормативно-правового характеру, є актами індивідуальної дії. Правова природи виданих указів не може не бути предметом дискусій з багатьох причин, які засновуються на чинності актів індивідуальної дії, на відповідності положень Указу вимогам щодо правового статусу судді Конституційного суду, на тлумаченні ретроспективи повноважень зазначених суддів тощо.
Дискусії мають відбутися, але не у їхньому змісті та їхніх наслідках вбачається значущість – значущість у розумінні та додержанні вимог Конституції України, вимог закону, які визначають повноваження як Президента держави, так і регулюють правовий статус судді Конституційного Суду України.
Важливими є не лише питання захисту статусу судді Конституційного Суду України, важливим виявляється відповідність того чи іншого судді вимогам стосовно можливості набути статус судді Конституційного Суду України, мати такий статус, бути суддею Конституційного Суду України, відправляти конституційне правосуддя, здійснювати захист інтересів людини, суспільства, держави на підставі вимог Конституції України та забезпечувати своїми діями, рішеннями національну безпеку.
Якраз виявилося, що у цьому існує проблема – проблема статків окремих суддів Конституційного Суду та їх використання, у тому числі задекларованих, проблема готовності захищати національні інтереси України відповідно до конституційних положень, вимог законів та згідно з особистими переконаннями.
Така ситуація жодним чином не свідчить про суспільну потребу ліквідації Конституційного Суду України чи його розпуску – потрібно мати не лише політичну волю до змін у складі та діяльності Конституційного Суду, але й відданість Конституції України та законам, виключну правову толерантність стосовно проведення тих змін, які призведуть до покращання, а не створять новий рубіж протистояння. Адже гарантії додержання Конституції – у відповідності рішень і дій вимогам Конституції, заснованій на верховенстві права. Тут важливі повага до права, до Конституції, до закону, розуміння їхніх вимог і підпорядкування таким вимогам усіх представників влади, у тому числі Президента держави, як гаранта додержання Конституції.
Якщо проблема конституційності законів про земельну реформу, про приватизацію, про судову реформу, про реформу прокуратури, про очищення влади, про енергетичний ринок, про банківську сферу тощо полягає у позиції окремих суддів Конституційного Суду України – це проблема не лише особистих переконань суддів, а власне самих законів і тих, хто прийняв такі закони. Очевидно, що першопричини конституційності та законності саме у діях та рішеннях, які можуть піддаватися відповідній оцінці у Конституційному Суді України.
З одним важко не погодитися – національні інтереси України, національна безпека на сьогодні настільки вразливі, що кожний голос має значення як у парламенті при прийнятті законів, так і при застосуванні законів правоохоронцями, суддями, урядовцями, Президентом і, звичайно, у Конституційному Суді України. Проте саме Конституційний Суд України – це остання інстанція, де оцінка законності та конституційності є легітимними та мають реальні наслідки для забезпечення національної безпеки.
Сучасна історія української державності знає приклад скасування Указу попереднього Президента України про призначення судді Конституційного Суду України – Указ Президента Ющенка про скасування Указу Президента Кучми про призначення судді Станік. Ця історія закінчилися скасуванням судом за заявою С. Станік сумнозвісного указу, але ця історія має інше підгрунтя свого існування. Сьогодні йдеться про загрозу національній безпеці, хоча правова природа дій президентської влади мало чим відрізняється – зрозуміти можна, а прийняти як правові такі рішення складно.
Чи існує інший спосіб забезпечення національної безпеки у контексті персоналій суддів Конституційного Суду? Звичайно існує, насамперед, конституційність і законність, публічність і прозорість в оцінках і діях, рішеннях з тим, щоб кожний зрозумів, що не політична боротьба і не бажання переважити у протистоянні гілок влади та вирішити певні політичні питання, а саме Конституція України, відповідно до положень якої національна безпека стосується не лише влади, а кожного, стає мотивами, які спонукають до прийняття відповідних рішень. Безумовно вкрай важливо щоб такі рішення мали виключно правовий характер, адже конституційність та законність не мають персоніфікованих ознак.
.
