Конституційний Суд України визнав неконституційною норму про винагороду прокурорам як гарантії їх незалежності

Конституційний Суд України розглянув справу за конституційними скаргами щодо відповідності Конституції України (конституційності) абзацу третього пункту 3 розділу 11 "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19 вересня 2019 року № 113-ІХ, якою встановлено відмінний від визначеного Законом України «Про прокуратуру» порядок винагороди за працю. У своєму Рішенні від 13 вересня 2023 року Конституційний Суд дійшов висновку про неконституційність другого речення абзацу третього пункту 3 розділу 11 "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19 вересня 2019 року № 113-ІХ, де передбьачено, що винагорода за працю прокурорам, які не пройшли атестацію для переведення до Офісу Генерального прокурора, обласних, окружних прокуратур здійснюється відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України. Конституційний Суд зазначив у своєму рішенні, що прокуратуру інституційно віднесено до системи правосуддя. Визначені статтею 131 1 Конституції України функції та юридичний статус прокуратури, а також установлений Законом № 1697-VII статус прокурора та обсяг гарантій його незалежності становлять єдину систему гарантій незалежності прокуратури як інституції загалом, так і окремого прокурора зокрема. Отже, Верховна Рада України створила підстави для впевненості прокурорів у тому, що їхній статус (і відповідно невіддільні його елементи), як і статус суддів, гарантований державою, захищений нормативними актами вищого рівня, ніж підзаконні акти. Такий підхід законодавець підтвердив тим, що, запровадивши Законом № 113-ІХ реформу органів прокуратури, зберіг юридичний статуспрокурорш та керівників регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорів і керівників структурних підрозділів .Генеральної прокуратури України, який вони мали до набрання чинності Законом № 113-ІХ, під час реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури (перше речення абзацу третього пункту З розділу П "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-ІХ). Конституційний Суд України з урахуванням наведеного та приписів частини першої статті 81 Закону № 1697-VII, згідно з якими питання винагороди прокурора регулює виключно Закон № 1697-VII, вважає, що прокурори мали правомірні сподівання на стабільність у питанні нормативного регулювання їхньої винагороди як гарантії їх незалежності, яка є невіддільним елементом юридичного статусу прокурора. Конституційний Суд України також звертає увагу на те, що одночасна дія актів права того самого рівня, які неоднаково регулюють те саме питання -- винагороду прокурора – не відповідає вимозі юридичної визначеності як складнику правовладдя, установленого приписом частини першої статті 8 Конституції України за формулою: ,,В Україні визнається і діє принцип верховенства права". На підставі викладеного Конституційний Суд України дійшов висновку, що друге речення абзацу третього пункту З розділу П "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 11 З-ІХ не відповідає вимогам правовладдя в аспекті юридичної визначеності, а отже, суперечить статті 8 Конституції України.