Найголовніше за тиждень: зміни до виборчого та процесуального законодавства, реакція суддів на нове рішення КСУ, проєкт антикорупційної стратегії, Громадську раду доброчесності пропонують реформувати
Набули чинності зміни до виборчого законодавства
23 липня 2020 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення виборчого законодавства» (№ 3485).
Законом усунено прогалини та неузгодженості, скорельовано строки, спрощено та уніфіковано виборчі процедури для спрощення виборчого процесу, уніфіковано норми Виборчого кодексу.
Внесено значну кількість змін до Виборчого кодексу, які стосуються всіх видів виборів та всіх етапів виборчого процесу і передбачають коригування більш, ніж 200 з 289 статей цього Кодексу.
Частина новел Закону стосується питань діяльності Центральної виборчої комісії, функціонування Державного реєстру виборців, притягнення до адміністративної та кримінальної відповідальності за правопорушення під час виборчого процесу.
Зокрема, передбачаються комплексні зміни щодо заповнення виборчих документів, процесу підрахунку голосів, подання документів кандидатами, спрощення окремих виборчих процедур.
Також встановлено обмеження для одночасного балотування на місцевих виборах, удосконалено законодавство з питань територіальної організації виборів та системи виборчих комісій на місцевих виборах, уточнено строки декларування майнового стану, доходів, витрат і зобов’язань фінансового характеру кандидатами на виборні посади, зменшено грошову заставу на місцевих виборах.
Серед іншого передбачено, що перешкоджання вільному здійсненню виборцем, учасником референдуму свого виборчого права або права брати участь у референдумі, перешкоджання діяльності іншого суб’єкта виборчого процесу, процесу референдуму, ініціативної групи референдуму, комісії з референдуму, члена виборчої комісії, члена ініціативної групи референдуму, члена комісії з референдуму або офіційного спостерігача при виконанні ними своїх повноважень чи здійсненні своїх прав, поєднані з обманом або примушуванням, - карається обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на той самий строк.
Незаконне втручання службової особи у діяльність виборчої комісії, комісії з референдуму або члена виборчої комісії, комісії з референдуму з використанням службового становища з метою впливу на їхні дії чи рішення – карається позбавленням волі на строк від п ’яти до десяти років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк п ’ять років.
Ухилення члена виборчої комісії чи члена комісії з референдуму від виконання своїх обов’язків у роботі комісії без поважних причин, що призвело до неможливості роботи виборчої комісії, комісії з референдуму в день голосування, проведення підрахунку голосів на виборчій дільниці чи дільниці з референдуму, встановлення підсумків голосування у відповідному виборчому окрузі чи окрузі з референдуму, встановлення результатів виборів або референдуму, – карається обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк п’ять років.
Умисне подання до органу ведення Державного реєстру виборців неправдивих відомостей про виборців, умисне внесення неправдивих відомостей до бази даних Державного реєстру виборців, несанкціоновані дії з інформацією, що міститься в базі даних Державного реєстру виборців, чи інше несанкціоноване втручання у роботу бази даних Державного реєстру виборців, – караються позбавленням волі на строк від двох до чотирьох років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк п’ять років.
Надання або отримання виборчого бюлетеня чи бюлетеня для голосування на референдумі особою, яка не має права його надавати чи отримувати, або надання виборцю, учаснику референдуму заповненого виборчого бюлетеня чи бюлетеня, для голосування на референдумі, або голосування виборцем, учасником референдуму більше одного разу, незаконне опускання виборчого бюлетеня чи бюлетеня для голосування на референдумі до виборчої скриньки – караються штрафом від ста до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на строк до двох років.
Зменшено кількість справ, які може розглядати колегія суддів
21 липня 2020 року Верховна Рада прийняла Закон України «Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України щодо здійснення кримінального провадження в суді першої інстанції колегією суддів» (проєкт № 2456).
Закон спрямований на розвантаження судів України від розгляду значної кількості кримінальних проваджень колегіями у складі трьох суддів, що надасть можливість пришвидшити розгляд кримінальних проваджень в судах першої інстанції, зменшить кількість кримінальних справ, які передаються із одного суду до іншого у зв’язку із неможливістю сформувати колегію суддів, що в цілому покращить якість доступу громадян до правосуддя.
Окрім того, внесено зміни до частин 2 статі 31 Кримінального процесуального кодексу України. Цими змінами зменшується кількість кримінальних проваджень, за якими передбачається можливість розгляду колегією суддів, шляхом заміни категорії злочинів: замість злочинів, за які передбачається покарання строком більше десяти років пропонується передбачити злочини, за які передбачається покарання більше дванадцяти років.
Також встановлено, що розгляд кримінальних проваджень щодо злочинів, за які передбачається покарання строком більше дванадцяти років, проводиться колегією суддів лише за клопотанням обвинуваченого.
Деякі норми закону про управління об’єктами держвласності визнано неконституційними
22 липня 2020 року Перший сенат Конституційного Суду України ухвалив рішення у справі щодо конституційності Закону України абзацу восьмого частини п’ятої статті 11 Закону України «Про управління об’єктами державної власності» від 21 вересня 2006 року № 185–V.
Цим Рішенням Суд визнав оспорювані положення Закону такими, що не відповідають Конституції України.
Скаржник звернувся до Конституційного Суду з клопотанням визнати неконституційним абзац восьмий частини п’ятої статті 11 Закону, стверджуючи, що оспорювані положення Закону порушують гарантоване Конституцією України право кожного володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, а також порушують право приватної власності.
Згідно з оскаржуваними положеннями Закону «господарські товариства, у статутному капіталі яких є корпоративні права держави, та господарські товариства, 50 і більше відсотків акцій (часток) яких знаходяться у статутних капіталах господарських товариств, частка держави яких становить100 відсотків, які не прийняли рішення про нарахування дивідендів до 1 травня року, що настає за звітним, сплачують до державного бюджету частину чистого прибутку у розмірі, визначеному за базовими нормативами відрахування частки прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів, встановлених на відповідний рік, але не менше 30 відсотків, до 1 липня року, що настає за звітним; на суму таких коштів органами доходів і зборів нараховується пеня у порядку, визначеному абзацом шостим цієї частини, яка сплачується до загального фонду Державного бюджету України».
КСУ зазначає, що передбачені частиною четвертою статті 13, статтею 41 Основного Закону України гарантії захисту права власності поширюються на корпоративні права учасника господарської організації. Тому втручання в такі права має бути обумовлене суспільною необхідністю, здійснюватися відповідно до закону з дотриманням принципу верховенства права та єдиних конституційних принципів, забезпечуючи розумне співвідношення інтересів кожного з учасників правовідносин.
Передбачений абзацом восьмим частини п’ятої статті 11 Закону механізм «який полягає в обов’язковому спрямуванні частини чистого прибутку до державного бюджету без волевиявлення учасників господарської організації, обмежує їх корпоративні права, зокрема таку складову, як правомочність на участь в управлінні господарською організацією», – наголошується у Рішенні.
Конституційний Суд вважає, що вказане нормативне регулювання ставить державу у привілейоване становище порівняно з іншими учасниками господарської організації державного сектора економіки, тобто є дискримінаційним.
Таке нормативне регулювання, на переконання Конституційного Суду, не узгоджується з умовами, які уможливлюють втручання держави у право власності, зокрема із дотриманням засад справедливості, пропорційності. Таким чином Конституційний Суд визнав абзац восьмий частини п’ятої статті 11 Закону неконституційним.
Рішення Конституційного Суду України є обов’язковим, остаточним і таким, що не може бути оскаржене.
Судді висловилися щодо проєкту Антикорупційної стратегії
До обговорення проєкту Антикорупційної стратегії на 2020–2024 роки в частині розділу «Справедливий суд», яке було ініційоване Вищою радою правосуддя, долучилися адміністративні суди.
У висновку, затвердженому зборами суддів Восьмого апеляційного адміністративного суду, зазначено про те, що в проєкті Антикорупційної стратегії проігнорований конституційний принцип поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову і містяться ознаки втручання в організацію діяльності судів, у тому числі у формі прийняття незаконних нормативно-правових актів, неправомірного використання органами державної влади наданих їм повноважень, незаконного наділення деяких державних органів невластивими повноваженнями.
Судді Восьмого апеляційного адміністративного суду наголосили на тому, що органи виконавчої та законодавчої гілок влади повинні утримуватися від будь-яких дій, які можуть підірвати незалежність судової гілки влади чи поставити під сумнів неупередженість судів. Також вони звернули увагу на необґрунтованість тверджень, які наводяться в проєкті Антикорупційної стратегії, щодо рівня суспільної довіри до судової влади, зазначивши, що документ суперечить статті 18 Закону України «Про запобігання корупції» та не відповідає конституційній нормі частини другої статті 19 Конституції України, згідно з якою органи державної влади, їхні посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Своєю чергою судді Рівненського окружного адміністративного суду вказали, що додаткова перевірка доброчесності судді або члена ВРП спеціально створеними тимчасовими органами може вплинути на незалежність суддів та членів ВРП, що не відповідає Конституції України. Судді зауважили, що у проєкті Антикорупційної стратегії говориться про непрозорість діяльності судів та органів суддівського самоврядування, проте усі судові засідання, крім виняткових, відповідно до вимог процесуальних кодексів є відкритими, а інформація, що стосується правосуддя, – доступною.
Аналогічну позицію висловили збори суддів Закарпатського окружного адміністративного суду, Івано-Франківського окружного адміністративного суду, Львівського окружного адміністративного суду, Тернопільського окружного адміністративного суду.
Загалом, на думку суддів, проєкт Антикорупційної стратегії не містить реальних заходів запобігання корупції у сфері правосуддя.
Судді пропонують реформувати Громадську раду доброчесності
Асоціація розвитку суддівського самоврядування України вважає неприйнятними законодавчі зміни, які пропонуються законопроєктом № 3534 «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо забезпечення участі Громадської ради доброчесності у оцінюванні на відповідність займаній посаді судді».
Асоціація звертає увагу на загальні принципи оцінювання суддів. Зокрема, на те, що здійснення онлайн-трансляції співбесід кваліфікаційного оцінювання діючих суддів більше шкодить авторитету правосуддя, ніж відновлює довіру до судової влади.
«Питання, які задають уповноважені посадові особи, далекі від коректності та іноді становлять безпрецедентне втручання у право на повагу до особистого та сімейного життя, яке, до речі, Держава Україна зобов’язана захищати, як відповідно до норм власної Конституції, так і відповідно до міжнародних зобов’язань», – зазначено у висновку.
На думку його авторів, потребують змін порядок та методологія кваліфікаційного оцінювання суддів (кандидатів у судді), показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання, засоби їх встановлення, повноваження органів, що мають його проводити, та порядок їх формування.
Як зазначено у висновку, для усунення недоліків необхідно змінити порядок кваліфікаційного оцінювання та забезпечити можливість оскарження будь-якого рішення ВККСУ в адміністративному порядку до Вищої ради правосуддя та до адміністративного суду не тільки з процедурних питань, а й по суті. Для реалізації загальних принципів кваліфікаційного оцінювання суддів Асоціація пропонує доповнити Закон України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VIII статтями відповідного змісту.
На думку членів Асоціації, також потребують реформування підходи до оцінки доброчесності суддів. Зокрема, ефективним буде надати повноваження щодо проведення першого етапу кваліфікаційного оцінювання – за критерієм професійної етики та доброчесності суддів – Раді суддів України. Це має слугувати допуском або недопуском до подальшої процедури кваліфікаційного оцінювання професійної здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді, вважають правники, із можливістю оскарження негативного рішення РСУ в адміністративному суді.
Законопроєктом також пропонується надати додаткові повноваження Громадській раді доброчесності. На переконання Асоціації, ГРД не забезпечила достатньою мірою виконання своїх повноважень відповідно до вимог законодавства, що стало свідченням неефективності її роботи та недосягнення задекларованої мети.
Тому, вважають учасники Асоціації, повноваження щодо оцінки репутації судді (доброчесності, професійної етики) доцільно було б передати професійному середовищу, залишивши інститутам громадянського суспільства притаманну їм контрольну функцію за здійсненням наданих законодавством повноважень.
Для відновлення довіри з боку юридичної спільноти, громадянського суспільства та держаних інституцій ГРД має бути реформована зі зміною назви на Раду громадського контролю при Вищій раді правосуддя. Крім того, на думку Асоціації, має бути змінений порядок формування цієї інституції, згідно з яким обрання до неї буде можливе тільки у разі, коли одна кандидатура пропонується однією громадською організацією. Це унеможливить подання однієї кандидатури декількома суб’єктами з метою маніпулювання із виборчим процесом, а також участь осіб із сумнівною репутацією.
«Судова влада повинна мати власний механізм самоочищення, який має застосовуватись із проведенням ретельних розслідувань фактів недоброчесної та/або неетичної поведінки суддів, а рішення мають бути обґрунтовані належними, достатніми, достовірними та допустимими доказами», – зазначає Асоціація.
Враховуючи наведене, законопроєкт № 3534 у запропонованій редакції є неприйнятним та потребує суттєвого доопрацювання, вважають в Асоціації розвитку суддівського самоврядування України.
