Особливості медичного права у контексті правореалізації і правозастосування
Відбувся організований спільно кафедрою медичного права Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького, Комітетом медичного і фармацевтичного права та біоетики НААУ, ВБО «Українська фундація правової допомоги», ВГО «Фундація медичного права та біоетики» за сприяння Міжнародного фонду «Відродження» круглий стіл з панельними дискусіями на тему «Медичне право України: окремі питання правореалізації та правозастосування». Захід є першим із серії заходів, які проводитимуться партнерами у різних містах України.
Доповідачами під час круглого столу виступили суддя Стрийського міськрайонного суду Львівської області, заступник голови суду, викладач Національної школи суддів Вікторія Бучківська та суддя Апеляційного суду Львівської області Роман Савуляк.
Розпочавши свою доповідь, Вікторія Бучківська зазначила, що тема кримінальної відповідальності медичних працівників є однією з найбільш дискусійних у медико-правовому просторі. Дослідження питань правового регулювання медичної діяльності та кримінальної відповідальності медичних працівників знаходиться у тісному зв'язку як з медичним, так і з кримінальним правом. Будь-яка діяльність пов'язана з помилками та ризиками. У свою чергу, медична помилка або невиправданий ризик можуть стати фатальними для пацієнта. Медичний працівник, який допустив помилку або вчинив суспільно небезпечні дії, піддається не тільки моральній оцінці з боку суспільства, а й несе юридичну відповідальність, в тому числі і кримінальну.
Свою доповідь про особливості судового розгляду справ, які стосуються медичної сфери, у порядку кримінального судочинства Вікторія Бучківська розглянула на прикладі статті 140 ККУ щодо неналежного виконання професійних обов’язків медичним або фармацевтичним працівником. Зокрема, звернула увагу на те, що часто викликає нерозуміння представників лікарського корпусу: чому, незважаючи на необережну форму вини, суди призначають покарання у вигляді позбавлення волі. Але ж, звернула увагу доповідач, санкція даної статті іншого покарання і не передбачає. Тому зауваження щодо цього, які надходять від медичних працівників, безпідставні, оскільки очевидно, що суд не може вийти за межі санкції.
Під час досудового слідства слідчі судді досліджують обставини, які викладені у клопотанні слідчих. Якщо буде доведено необхідність застосування того чи іншого заходу забезпечення кримінального провадження, то суд задовольнить таке клопотання за умов достатнього обґрунтування.
Щодо проблем судового розгляду, то, нагадавши про принцип змагальності, доповідач наголосила, що ключовим моментом для подальшого розгляду даної категорії справ є встановлення причинного зв’язку між діями лікаря та наслідками, які настали. До суду ніколи не дійде обвинувальний акт, де це не встановлено, зауважила суддя. Якщо говорити про проблеми відповідності обвинувального акта нормам кримінального процесуального закону в частині фабули обвинувачення (частині 5 статті 291), то ця норма передбачена не для повернення кожного обвинувального акта, а для того щоб суди виправдовували осіб, якщо досудове слідство не довело відповідні факти.
Проблеми з доказовою базою. Формулювання обвинувачення в цій категорії справ базується на основному доказі - на висновках експертиз. Саме експерт може вказати, чи існує причинний зв'язок між діями і наслідком. Це абсолютно не дає межі судового розсуду судам. Інші докази є теж важливими, але, оскільки спеціалізації в судовій системі по категорії злочинів практично нема, а злочини проти життя та здоров’я володіють певною специфікою та потребують спеціальних знань, то висновок експерта відіграє вирішальну доказову роль.
Щодо запобіжних заходів і заходів забезпечення. Тут Вікторія Бучківська вказала, що існує проблема при прийнятті рішення про відсторонення від посади медичного працівника. На цьому в основному дуже наполягають потерпілі і неодноразово можна почути фразу «Чи бачили ви очі потерпілих»?. Але суд повинен діяти відповідно до норм кримінального процесуального закону. А закон передбачає, що відсторонення, в першу чергу, можна застосовувати щодо особи, яка підозрюється чи обвинувачується у вчиненні злочину середньої тяжкості чи особливо тяжкого злочину. Підозрюваною особа стає відповідно, коли є докази. А основний доказ – експертиза здобувається тривалий час. Зокрема, підставою для іі отримання є інформація з медичного закладу. Але це є особлива категорія справ, документи містять охоронювану законом таємницю, тому законодавець передбачив на такі випадки тимчасовий доступ до речей і документів, який можна отримати тільки на підставі ухвали слідчого судді. Тобто органи досудового слідства без цього фактично не можуть отримати таку інформацію. І знову ж це є проблемою для суддів, адже правильно сформоване питання, яке виноситься на експертизу, стає запорукою успіху. Зокрема, слідчий суддя відмовляє у задоволенні клопотання про відсторонення від посади, якщо не буде доведено наявність достатніх підстав вважати, що такий захід необхідний для припинення кримінального правопорушення, припинення або запобігання протиправній поведінці підозрюваного, який може знищити чи підробити речі і документи, які мають значення, незаконними засобами впливати на свідків та інших учасників кримінального провадження або протиправно перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином. Ці підстави є ключовими у вирішенні таких питань.
Щодо показів свідків. Проблема тут полягає в тому, що лікарі можуть змінювати свідчення, які давали на досудовому розслідуванні, а суд, керуючись принципом безпосередності дослідження, бере до уваги тільки ті, що даються в судовому засіданні. Виходом в даній ситуації є правильна тактика адвоката при допиті, коли він може задати уточнююче запитання про таку розбіжність.
У продовження заходу перейшли до обговорення особливостей судового розгляду справ у медико-правовій сфері у порядку цивільного судочинства. Доповідачем по цій проблематиці виступив суддя Апеляційного суду Роман Савуляк. На початку доповіді пан Роман, обґрунтовуючи важливість даного обговорення, зазначив, що не кожен візит до лікаря закінчується вдало та коли виникає конфлікт, постає питання юридичної відповідальності. Тема є актуальною та стала вже предметом наукових досліджень. Юридична відповідальність в галузі медицини — це форма державного примусового впливу на осіб, що вчинили правопорушення, яка має на меті застосування до них певних санкцій, передбачених чинним законодавством. Крім того, відповідальність настає у разі, якщо лікарська помилка призвела до негативних наслідків для здоров’я особи. Законодавство передбачає, що винна особа має відшкодувати в цьому разі усі майнові та немайнові витрати. В ситуації, коли медичний працівник виконував свої обов’язки належним чином та не передбачав чи не міг передбачити можливість виникнення (запобігти виникненню) негативних наслідків, він звільняється від відповідальності. У випадках, коли дії чи бездіяльність посадової особи в галузі медицини не спричинили порушення законодавства, прав пацієнта та не призвели до негативних наслідків для здоров’я чи життя, відповідальність не настає. Одним з видів відповідальності медичних працівників є цивільно-правова відповідальність. Настає вона у випадку скоєння посадовою особою правопорушень щодо майнових та немайнових благ пацієнта. В першу чергу, це життя та здоров’я особи. Основні аспекти настання цивільно-правової відповідальності прописані в Цивільному кодексі України.
Цей вид відповідальності поділяється на два види:
1) договірна відповідальність (регулюється гл. 63 ЦКУ). Настає у випадку порушення медичним працівником умов договору про надання медичних послуг. Законодавство вимагає у цьому випадку, за наявності вини виконавця, відшкодування збитків (моральних та матеріальних) у повному обсязі;
2) деліктна відповідальність настає у випадку неправомірного заподіяння ним шкоди під час виконання своїх професійних обов’язків.
Для притягнення до відповідальності медичного працівника необхідні декілька умов: доведення фактів протиправного характеру дій чи бездіяльності; наявності негативного впливу на здоров’я пацієнта; встановлення причинно-наслідкового зв’язку між цими фактами; доведення факту вини медика.
Таким чином, юридична відповідальність медичного працівника настає в разі доведення факту наявності причинно-наслідкового зв’язку між вчиненням ним певних дій (бездіяльності) та настанням шкоди для здоров’я пацієнта. Встановлює чи спростовує наявність такого зв’язку судово-медична експертиза. Саме її висновок остаточно вирішує: чи настала шкода для здоров’я пацієнта від дій (бездіяльності) медичного працівника; чи спричинена шкода діями самого пацієнта (недотримання рекомендацій); чи обумовлена шкода індивідуальними особливостями організму пацієнта. В останніх двох випадках особа, яка заподіяла шкоду, не буде зобов’язана її компенсувати. Переважна більшість судових позовів проти медичних працівників має на меті отримання відшкодування за заподіяну моральну та матеріальну шкоду. Порядок стягнення такої шкоди прописаний у главі 82 ЦКУ. Щодо принципів відшкодування шкоди, заподіяної медичним працівником, то, як зазначив пан Роман, відповідно до цивільного права, в разі доведення вини медичного працівника, пацієнт претендує на відшкодування усіх видів завданої шкоди: майнової — усіх видів майнових витрат та немайнової (моральної) — компенсацію порушником законодавства фізичних та душевних страждань, що стали наслідком його правопорушення, у грошовій формі. При розрахунку грошової суми до уваги береться рівень фізичного болю та страждань, яких зазнав пацієнт через каліцтво та інші негативні наслідки для його здоров’я (ст. 23 ЦКУ). Майнова шкода,у свою чергу, складається з: реальних збитків — витрат майнового характеру, затрачених на відновлення порушеного права; втраченої вигоди — прибутків, які могла отримати особа в разі, якби її права не були порушеними. Розмір відшкодування, в разі доведеного факту відповідальності медичних працівників, у кожному конкретному випадку встановлює суд. Для нарахування суми матеріальних витрат пацієнт має надати до суду відповідні документи (наприклад аптечні чеки). Компенсація моральної шкоди не залежить від компенсації матеріальної шкоди. Законодавець не передбачив верхньої та нижньої межі розміру моральної шкоди. Юридична відповідальність медичних працівників за шкоду, яка була заподіяна пацієнту, покладається на суб’єктів цивільно-правової відповідальності. Такими суб’єктами є: юридичні особи – медичні заклади; фізичні особи, що займаються медичною практикою. Стаття 1172 ЦКУ передбачає, що юридичні чи фізичні особи відшкодовують пацієнту шкоду, яку заподіяв його здоров’ю медичний працівник під час \виконання ним своїх професійних обов’язків. Надалі заклад охорони здоров’я може звертатись до винної особи з регресним позовом та вимагати від неї компенсувати повну суму заподіяної шкоди.
Зокрема, відзначає Роман Савуляк, на практиці справи, пов’язані з договірною відповідальністю, в цій сфері йому не траплялись.
Таким чином, круглий стіл з питань застосування норм медичного права і норм кримінального та цивільного законодавства про відповідальність медичних працівників, окресливши усі проблематику, засвідчив складність практичного вирішення піднятих і розглянутих проблем, доповіді та обговорення переконали у необхідності спеціалізації у цій комплексній галузі сучасного права.
Зеновія Суховерська, "Українське право"
