Про особливості суб'єкта злочину агресії - Микола Мазур
У статті автор звернувся до історичного досвіду - засудження та виправдання Нюрнберзьким трибуналом тих, стосовно кого розглядалася справа Міжнародним військовим трибуналом для суду і покарання головних воєнних злочинців європейських країн осі, за вчинення злочину проти миру (злочину агресії).
Проаналізовано Кампальські поправки до Римського Статуту від 11 червня 2010 року, де по суті визначено лідерську характеристику суб'єкта злочину агресії.
Микола Мазур розглянув правову позицію Великої Палати Верховного Суду щодо кваліфікаційних ознак суб'єкта злочину агресії та висловив власну думку з приводу проблеми, яка продовжує обговорюватися науковцями та має важливе значення для правозастосування:
"28 лютого 2024 року свою позицію з наведеного питання висловила Велика Палата Верховного Суду.
Зауваживши, що тлумачення положень статті 437 КК України на національному рівні «має певний рівень автономії від їхнього тлумачення в міжнародному праві», і констатувавши, що законодавець не визначив, хто є суб’єктом цього злочину, зазначила, що «питання про це необхідно вирішувати з урахуванням змісту і характеру дій, які становлять об’єктивну сторону правопорушення, та можливостей конкретної особи внаслідок їх вчинення впливати на об’єкт посягання, яким є мир як складова міжнародного правопорядку».
За результатами відповідного аналізу Велика Палата зробила висновок, що діяння, визначені в статті 437 КК України, «здатні вчиняти особи, які в силу службових повноважень або фактичного суспільного становища спроможні здійснювати ефективний контроль за політичними чи воєнними діями або керувати ними та/або істотно впливати на політичні, військові, економічні, фінансові, інформаційні та інші процеси у власній державі чи за її межами, та/або керувати конкретними напрямами політичних або воєнних дій».
Тому «планування, підготовка, розв’язування агресивної війни чи воєнного конфлікту, участь у змові, що спрямована на вчинення таких дій, та ведення агресивної війни чи агресивних воєнних дій вимагає наявності у суб’єктів або відповідних повноважень, ресурсів у сферах міжнародних відносин, внутрішньої політики, оборони, промисловості, економіки, фінансів, або такого суспільного становища, яке дозволяє їм впливати на прийняття відповідних рішень уповноваженими особами».
Таким чином, Велика Палата, з одного боку, заявила про лідерський характер злочину, передбаченого статтею 437 КК України, однак не обмежилася формулюваннями, що містяться в статті 8 bis Римського статуту, надавши більш широке визначення суб’єкта злочину агресії.
І хоча Велика Палата навела у своїй постанові орієнтовний перелік можливих суб’єктів злочину за статтею 437 КК України, остаточний перелік насправді буде визначатися в подальшій судовій практиці, оскільки питання про «найнижчий ієрархічний рівень» можливого суб’єкта цього злочину не було й не могло бути розв’язано Великою Палатою в межах однієї справи.
На додаток до цієї постанови Великої Палати Верховний Суд раніше ухвалив рішення, залишивши в силі обвинувальний вирок, у ще одній справі щодо злочину агресії, яку варто згадати, - справі колишнього Президента України В. Ф. Януковича, засуджено за пособництво у веденні агресивної війни у зв’язку з тим, що 1 березня 2014 року він написав лист до Путіна з проханням ввести російські війська на територію України, який той використав як формальний привід для звернення до російського парламенту щодо надання згоди на використання Збройних сил РФ на території України, а також для демонстрації цього листа в Раді Безпеки ООН із метою виправдання військової окупації території півострова Крим[.
Ця справа також демонструє відмінний від положень пункту 3 bis статті 25 Римського статуту підхід".
Микола Мазур висловив бачення на підставі власного досвіду та переконань: "Особисто я брав участь у розгляді чотирьох справ щодо злочину агресії - двічі як суддя Попаснянського районного суду Луганської області (у 2016 і 2017 роках) і двічі як суддя Верховного Суду (у 2021 і 2024 роках в обох згаданих вище справах). За час, що минув від ухвалення двох вироків у суді першої інстанції до рішення Великої Палати, мої погляди на це питання значно еволюціонували: якщо у 2016-2017 роках я надавав перевагу думці, що відсутність у статті 437 КК України будь-яких указівок стосовно суб’єкта злочину призводить до висновку, що він є загальним, то у 2024 році я підтримав висновок Великої Палати про те, що, попри відсутність таких законодавчих указівок, лідерський характер цього злочину випливає із самої його суті".
Окрім "JustTalk" зі статтею Миколи Мазура можна ознайомитися за цим посиланням.
Світлина - Український інститут національної пам'яті.
