Найбільш поширені порушення у кримінальному процесі: за матеріалами виступу керівника секретаріату Уповноваженого з прав людини

15 грудня в рамках Зимового форуму з кримінального права та процесу перед учасниками виступив Богдан Крикливенко, керівник секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, представивши у своїй доповіді найбільш поширені звернення щодо порушень прав людини у кримінальному процесі.

Зокрема, Богдан Крикливенко звернув увагу на такі найбільш поширені порушення, які є значущими для забезпечення прав учасників процесу:

1.Незаконні затримання правоохоронними органами осіб без ухвали слідчого судді або суду

Відповідно до Кримінального процесуального кодексу затримання особи правоохоронними органами відбувається виключно на підставі ухвали слідчого судді або суду. В свою чергу, в законі містяться декілька винятків з цього правила. Це, зокрема, якщо безпосередньо після вчинення злочину є очевидець, який вказує на те, що саме ця людина здійснила протиправне діяння або, якщо особу «застали на гарячому», тобто безпосередньо під час вчинення злочину.

Водночас, за даними пана Крикливенка, дуже поширеною є практика, коли правоохоронці затримують людину нібито на місці вчинення злочину, але насправді, згідно з відомостями у протоколі затримання, виявляється, що особі інкримінують діяння, які відбулись півроку або навіть рік тому, що є грубим порушенням норм кримінального процесу. Тобто правоохоронці схильні не обтяжувати себе зайвим відвідуванням судді, щоб отримати належні для затримання процесуальні документи.

2. Порушення права на захист затриманих

Нормами кримінального процесу передбачено низку випадків, коли адвокат до затриманого має залучатися правоохоронними органами, в тому числі за відсутністю коштів або з інших причин, коли він це не може зробити самостійно. Сутність цієї проблеми полягає в тому, що на практиці після затримання правоохоронці досить часто «не поспішають» забезпечувати затриманим участь захисника у їхній справі або роблять це через деякий час, коли затриманий вже все підписав та у всьому зізнався. Така ситуація є характерною для всіх регіонів, але, як зазначив, пан Крикливенко, чим далі від столиці, тим ситуація сумніша.

Також, як повідомив один із адвокатів, набула поширення «схема», коли правоохоронці залучають до затриманого адвоката з числа їх колишніх колег-поліцейських, прокурорів або просто знайомих. Натомість такий адвокат жодним чином не сприяє здійсненню належного захисту прав свого підзахисного, а просто говорить йому підписувати те, що скаже слідчий.

3. Неналежна реєстрація затриманих

Вельми поширеною є ситуація, коли поліція затримує особу, яка потім перебуває у відділенні години, дні, а потім в протоколі замість «затриманої» статус цієї особи зазначається як «запрошена». Тобто за такою логікою, навіть перебуваючи у наручниках, людина де-юре могла залишити будівлю поліції в будь-який момент. Окрім цього, правоохоронці можуть істотно зменшити у протоколі реальний час фактичного затримання особи.

Зазначені порушення прав людини є особливо небезпечними, адже відсутність реєстрації факту затримання особи фактично призводить до так званого невизнаного затримання, яке автоматично позбавляє затриманого всіх гарантій захисту прав та свобод людини, передбачених міжнародним та національним українським законодавством.

4. Катування та незабезпечення медичною допомогою затриманих після заподіяння їм тілесних ушкоджень

Як відзначає Богдан Крикливенко, на даний момент такі порушення фіксуються в значному обсязі, але все ще у небагатьох випадках відкриваються провадження за ст. 127 Кримінального кодексу (катування). Як приклад спікер навів резонансну цьогорічну справу одеського СІЗО, коли ув’язнений вбив жінку-співробітницю, а потім під час розслідування справи з’ясувалось, що співробітники цьому СІЗО його регулярно здійснювали побиття ув’язнених. Тоді було на певний час порушено справу за вже згадуваною 127-ю статтею (катування), однак потім було здійснено перекваліфікацію на більш звичну 365 статтю (перевищення влади або службових повноважень працівником правоохоронного органу).

5. Невиконання рішень слідчих суддів органами прокуратури та Нацполіції, ухвалених для забезпечення прав людини

Згідно із статтею 206 Кримінального процесуального кодексу, існує механізм звернення до слідчого судді щодо забезпечення будь-яким державним органом чи службовою особою дотримання прав людини. Однак, як відзначає, пак Крикливенко: «Навіть коли вдається отримати відповідне рішення відповідно до статті 206 КПК, залишається значна проблема із його виконанням». Слід зазначити, що за невиконання рішення суду статтею 382 Кримінального кодексу передбачена також і кримінальна відповідальність. Проте на практиці притягнути посадових осіб до кримінальної відповідальності за невиконання рішення суду видається доволі складною справою.

Отже, такі істотні порушення прав людини свідчать про наявність глибинних проблем у сфері кримінального процесу, які мають системний характер. Коріння цих проблем вбачається у тому, що протягом тривалого періоду нашої історії затриманий розглядався з боку державних органів як майже безправна істота, в той час, як правоохоронна система мала вигляд репресивної машини. Тому, навіть після запровадження міжнародних стандартів захисту прав людини у вітчизняному кримінальному процесі, ми бачимо, як старий підхід все ж зберігає свій певний вплив. Залишається сподіватись, що така ситуація є тимчасовою і у майбутньому стане неоспорюваним беззаперечне панування прав людини, у тому числі, в кримінальному процесі.

Денис Григоров, Українське право