Реформа судової системи України – чому проблема є завжди актуальною

Віддавна діяльність судової системи підтверджувала реальний стан правопорядку і законності у суспільстві, забезпечення права людини на захист від порушень, від кого б вони не виходили, і водночас притягнення до відповідальності за правопорушення ким би вони не вчинялись. В Україні упродовж усього сучасного періоду державотворення судова система піддавалася неодноразовим змінам, які були вигідні тим політичним силам, які могли забезпечити законодавче упровадження відповідних змін – прийняття законів, у тому числі змін до Конституції, реалізацію прийнятих законодавчих актів з питань судової діяльності на практиці.

Судова система, читай – судова гілка влади, в Україні стала об’єктом, привабливим для впливу пануючої у суспільстві влади, адже за допомогою судових рішень у конкретних справах і провадженнях досить вигідно отримувати переваги і не зазнавати супротиву опонентів. Натомість не лише легітимна влада є суб’єктом впливу на судову систему. Інші учасники політичних, і не лише політичних, відносин мають не менше бажання здійснювати вплив на судову систему для задоволення власних політичних, і не лише політичних, амбіцій. Інший аспект проблеми – корумпованість судової діяльності, де кожне вагоме в економічному та у політичному сенсах спірне питання стає грошовим еквівалентом. Здається, що в оцінці стану судової системи України наразі усі експерти, усі політики єдині, але за виключенням небагатьох мало хто декларує свої істинні погляди на вирішення проблеми.

Необхідно зважити на ще один важливий чинник - судова система у будь-якій державі складається з найбільш кваліфікованих юристів, які спроможні вирішити спір, розібрати конфлікт щодо вчинення адміністративного чи кримінального правопорушень, винести вірне правове рішення, справедливе та неупереджене. Окрім професійних якісних ознак судова система складається з доброчесних юристів, які не здатні на підкуп, не піддаються корупційному впливу.

Для української судової системи проблемними є як перша так і друга складові ознак суддівського корпусу. Варто визнати, що набуття професійних навичок, підготовка суддів для відправлення правосуддя останнім часом вийшли на новий, більш якісний рівень і тут результати удосконалення є відчутними.

Судова система України знаходиться у перехідному стані. Визначені Конституцією України основи судоустрою, статусу суддів є достатніми для розбудови ефективної системи судів, наповнення суддівськими кадрами. Тут реформи вочевидь є зайвими за виключенням спеціалізації судів, однак це – не питання конституційно-правових змін, оскільки спеціалізація судів передбачається.

Нині порушено одну з головних вимог до діяльності судової системи – унеможливлено заповнення посад суддями. Влада загальмувала процеси реформування, варіанти вирішення проблеми запропоновані такі, що нічого по суті не змінюють, та далекі від вимог системності, від перспективи досягнення мети змін (законопроект (№3711-д). Пропозиції щодо реформування Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів зводяться до зміни персоналій. Зміни виключно персонального складу Конституційного Суду України також вбачають головною метою усіх реформаторських дій та рішень стосовно цієї надважливої судової інституції. Виходить, що питання лише у тому хто й кого призначить, а звідси – хто і кому має бути вдячним за призначення. Невже саме у цьому і є суть реформи судової системи?

З огляду на існуючі пропозиції щодо внесення змін до порядку комплектування органів суддівського самоврядування виникає закономірно питання - чи має взагалі в Україні право на існування суддівське самоврядування? Але відповідь - так є цілком зрозумілою, що підтверджується позицією демократичних європейських інститутів, висловленою
у тому числі у висновках Венеціанської комісії. Інше важливе питання – чи має громадянське суспільство впливати на формування суддівського корпусу? Такий вплив є ознакою демократичного суспільства. Натомість - чи має право влада (законодавча, виконавча, Президент держави) впливати на діяльність судової системи? Ні, і це ознака правової держави, до якої ми прагнемо.

У чому ж основна проблема здійснення судової реформи в Україні ? Проблема має системне походження через неякісний у багатьох випадках склад суддівського корпусу. Проблема визріла і продемонстрована на прикладах діяльності основних місцевих судів – окружного адміністративного суду м.Києва, Печерського районного суду м. Києва та деяких інших. Але чи лише цих судів і чи можна робити узагальнення стосовно усіх суддів? Звичайно, що ні. Суддівська система, як і система влади в Україні загалом має однакові вади – не лише корумпованість, але й кумівство, ставлення до державних посад як до отримання ренти у той чи в інший спосіб. Очікувані усіма зміни відбуваються повільно, інколи рух має зворотній напрям. Тут питання до тих, хто упроваджує реформи, хто чинить галас навколо так званих реформаторських дій, але галасу та піару недостатньо для реальних змін.

Чи може стати відчутним поштовхом до змін у відправленні правосуддя проголошена ідея «суду у смартфоні»? Хто розуміється у здійсненні правосуддя, той може дати оцінку таким сміливим ідеям. Цифровізація – лише форма, яка ніколи і ні за яких обставин не замінить собою суті правосуддя.

Отже, судова реформа в Україні є завжди актуальною проблемою, вирішення якої потребує наполегливості, часу, професіоналізму, розуміння предмету реформи та чіткого прогнозування її наслідків. Але така реформа не може бути успішною без змін в усіх органах державної влади, у правоохоронних органах. Адже справедливість у суспільстві – це не лише судова діяльність, це – робота слідчого, прокурора, це – управлінські рішення, це – закони, які слідують справедливості і забезпечують можливість її досягнення.

Насамкінець, якщо в українському суспільстві залишиться неусвідомленим постулат про те, що судді не є суддями від когось і для когось, а є суддями від суспільства і для суспільства, будь-які реформаторські ідеї зазнають краху. Таке усвідомлення має статися, насамперед, в очільників влади, а також у кожного судді, а це – тривалий процес, строки завершення якого залишаються хоча й невизначеними, але постійно актуальними.

Петро Ясен