Судді ВС про гарантування прав людини під час війни та практику розгляду воєнних злочинів
· 13:38
Судді ВС обговорили Міжнародно-правові механізми відшкодування шкоди, завданої внаслідок війни, стратегії захисту прав постраждалих від збройної агресії, розгляд справ про воєнні злочини під час ІV Конференції «Відшкодування шкоди, заподіяної агресією: право & війна» – 2025, організованої виданням «Юридична практика», - повідомляється на веб-порталі ВС.
Зверталася увага на дайджести та огляди судової практики.
Зокрема,
- дайджест судової практики Верховного Суду у справах, пов’язаних з війною (https://supreme.court.gov.ua/userfiles/media/new_folder_for_uploads/supreme/ogliady/Daigest_sud_prak...);
-коментований огляд судової практики розгляду цивільних справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, під час дії воєнного стану (https://court.gov.ua/storage/portal/supreme/ogliady/Oglyad_KCS_fakt_voen_stan.pdf.)
Згадано про те, що ще у квітні 2022 року ВС сформулював правовий висновок щодо можливості ігнорування національними судами судового імунітету держави-агресора. Тобто національні суди мають можливість розглядати по суті позови проти держави-агресора. Водночас актуальними лишаються проблеми повідомлення сторони відповідача в таких справах.
Також звернуто увагу на постанову ВП ВС від 28 лютого 2024 року, у якій було сформульовано виключну правову проблему щодо визначення кола суб’єктів злочину агресії (ст. 437 КК України). Суд дійшов висновку, що суб’єктами цього злочину можуть бути лише особи, які мають реальну можливість здійснювати ефективний контроль або керівництво над політичними чи воєнними діями, впливати на стратегічні процеси держави: політичні, військові, економічні, фінансові чи інформаційні. При цьому до такого кола можуть належати не лише посадові особи, а й ті, хто, не маючи формального статусу, фактично впливає на воєнно-політичні рішення.
У рішенні ВП ВС розглянула епізод, який стосувався примусу цивільного населення окупованих територій до виконання робіт на користь окупаційних сил, зведення укріплень, траншей, бліндажів. Суд констатував порушення Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни, зокрема ст. 147, що передбачає заборону насильства, залякування і примусової праці. Таким чином, було зауважено про відмінність між статтями 437 і 438 КК України: якщо перша передбачає відповідальність за сам акт агресії, то друга — за порушення законів і звичаїв війни під час триваючого збройного конфлікту.
Зверталася увага на дайджести та огляди судової практики.
Зокрема,
- дайджест судової практики Верховного Суду у справах, пов’язаних з війною (https://supreme.court.gov.ua/userfiles/media/new_folder_for_uploads/supreme/ogliady/Daigest_sud_prak...);
-коментований огляд судової практики розгляду цивільних справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, під час дії воєнного стану (https://court.gov.ua/storage/portal/supreme/ogliady/Oglyad_KCS_fakt_voen_stan.pdf.)
Згадано про те, що ще у квітні 2022 року ВС сформулював правовий висновок щодо можливості ігнорування національними судами судового імунітету держави-агресора. Тобто національні суди мають можливість розглядати по суті позови проти держави-агресора. Водночас актуальними лишаються проблеми повідомлення сторони відповідача в таких справах.
Також звернуто увагу на постанову ВП ВС від 28 лютого 2024 року, у якій було сформульовано виключну правову проблему щодо визначення кола суб’єктів злочину агресії (ст. 437 КК України). Суд дійшов висновку, що суб’єктами цього злочину можуть бути лише особи, які мають реальну можливість здійснювати ефективний контроль або керівництво над політичними чи воєнними діями, впливати на стратегічні процеси держави: політичні, військові, економічні, фінансові чи інформаційні. При цьому до такого кола можуть належати не лише посадові особи, а й ті, хто, не маючи формального статусу, фактично впливає на воєнно-політичні рішення.
У рішенні ВП ВС розглянула епізод, який стосувався примусу цивільного населення окупованих територій до виконання робіт на користь окупаційних сил, зведення укріплень, траншей, бліндажів. Суд констатував порушення Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни, зокрема ст. 147, що передбачає заборону насильства, залякування і примусової праці. Таким чином, було зауважено про відмінність між статтями 437 і 438 КК України: якщо перша передбачає відповідальність за сам акт агресії, то друга — за порушення законів і звичаїв війни під час триваючого збройного конфлікту.
Поділитись:
