Суддя ВС про зміни трудового законодавства
Суддя Верховного Суду Владислав Шипович виступив в Академії праці, соціальних відносин і туризму з доповіддю на тему «Трудові відносини через призму судових проваджень» під час семінару-практикуму для профспілкових активістів, правових інспекторів та юристів Профспілки металургів і гірників України, - повідомляється на веб-сайті Верховного Суду.
Суддя повідомив, що відповідно до Закону України від 21 серпня 2025 року № 4582-IX «Про внесення зміни до статті 11 Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану"», який набрав чинності 13 вересня 2025 року, сторони колективного договору, протягом трьох місяців з дня набрання чинності цим Законом, зобов’язані почати переговори про можливість і строки поновлення дії положень колективного договору, зупинених без взаємної згоди його сторін.
Згідно з Прикінцевими та перехідними положеннями Закону України від 1 травня 2025 року № 4412-IX «Про внесення змін до Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" щодо обміну інформацією та призупинення дії трудового договору» норма про обмеження 90 календарними днями строку призупинення дії трудового договору за ініціативи однієї зі сторін під час дії воєнного стану вводиться в дію 14 березня 2026 року.
Також Владислав Шипович зазначив, що на розгляді Конституційного Суду України перебуває справа за поданням Верховного Суду щодо перевірки на відповідність Конституції України положень ч. 1 ст. 233 КЗпП України.
Доповідач звернув увагу на особливості доказування у цій категорії справ та положення ч. 2 ст. 81 ЦПК України, згідно з якими у справах про дискримінацію позивач зобов’язаний навести фактичні дані, які підтверджують, що дискримінація мала місце. У разі наведення таких даних доказування їх відсутності покладається на відповідача.
Європейський суд з прав людини з метою з’ясування обставин існування дискримінації в конкретній ситуації застосовує триступеневий тест: по-перше, виявлення двох категорій осіб, які є порівнюваними та відмінними, оскільки відповідно до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод дискримінація передбачає належність людини до певної групи; по-друге, встановлення, чи дійсно члени цих двох груп оцінюються по-різному; по-третє, якщо так, то чи є для цього об’єктивні, обґрунтовані підстави.
