Топ 5 радикальних новел Концепції розвитку юридичної освіти обговорили під час дебатів. “За” та “Проти”
Численні й довготривалі спроби розробки конкретного плану дій у цьому напрямі породили низку проектів законодавчих актів, концепцій, програм розвитку правничої освіти, які не знайшли підтримки більшості з боку професійної спільноти та не набули практичного втілення. Логічним продовженням цього процесу став розроблений під егідою комітету Верховної Ради України з питань освіти, науки та інновацій проект Концепції розвитку юридичної освіти (далі — Концепція), остання редакція якої була оприлюднена в листопаді на офіційній веб-сторінці вказаного комітету ВРУ. Документом пропонується низка радикальних змін у системі юридичної освіти.
За організації Асоціації правників України відбулися дебати щодо окремих аспектів впровадження Концепції розвитку юридичної освіти, її головних переваг і недоліків.
Як зауважив модератор зустрічі Максим Шевердін, що цей перший законопроект, який викликав таку гарячу дискусію. Представники всіх юридичних професій розділились на два табори.
Тому було запрошено двох неформальних лідерів цих протилежних позицій до обговорення.
Доктор юридичних наук, професор Андрій Бойко та кандидат юридичних наук, заслужений юрист України Володимир Сущенко провели дебати стосовно проекту Концепції розвитку юридичної освіти. Перший представляв табір тих, хто підтримує концепцію, другий – противників.
То чи буде обмежений доступ до юридичної освіти?
Дебати були присвячені найбільш дискусійним положенням Концепції.
Положення 1. Впровадження наскрізної магістерської програми підготовки правників
Андрій Бойко переконаний, що, крім професійної підготовки, сучасний студент має формувати компетентність для активної соціалізації, здобувати навички активності в професії. Також зауважив, що послідовності в магістерських та бакалаврських програмах нема. Тому дозволяється перехресний вступ на магістратуру. Це створило низку проблем, оскільки магістерська програма дає первинний доступ до юридичної професії. Пан Андрій розповів, що особливість нашої професії зумовлює структуру освіти та полягає в тому, що професійні компетентності (здатність до юридичної професії) формуються в певній послідовності. А саме: базові знання та вміння - їх закріплення – вдосконалення та поглиблення. Для цього на його думку найкраще підходять наскрізні магістерські програми, коли нема розриву між освітніми програмами. Тоді, безсумнівно, якість підготовки має цілісний та завершений характер і логічну послідовність. Тому дуже багато країн дотримується такої програми.
Ці країни є чудовим прикладом можливості забезпечити міжнародну співпрацю для розширення комунікацій та обміну досвідом. Переваг від впровадження такої системи, за словами пана Бойка, є безліч. Серед них і усунення недоліків магістерських програм, які більшість українських ЗВО навіть не сформувала.
Володимир Сущенко під час виступу до аргументів своєї позиції ПРОТИ нагадав, що дискусії про розвиток/реформування правничої освіти триває останнє десятиліття, періодично палаючи і затухаючи з приводу ТРЬОХ Концепцій (2009, 2017, 2020 років) і ДВОХ відомих законопроектів – т. зв. законопроектів Оксани Сироїд і Сергія Ківалова.
Жоден з названих документів, як свідчить сучасна історія, не отримав підтримки, принаймні, більшості правничої спільноти: як освітян-науковців, так і практиків!
Щодо наскрізної магістратури, то він вважає, що це положення суперечить декільком засадничим постулатам реалізації «права людини на вищу освіту», а саме:
- Завданням і принципам автономії та самоврядування закладів вищої освіти, концептуальним засадам Болонського освітнього процесу в ЄС, куди ми прямуємо, і яким передбачена ДВОСТУПЕНЕВА вища освіта: бакалаврат і магістеріум, а також - принципам академічної мобільності студентів і викладачів університетів Європи.
- Положенням чинного законодавства України у сфері вищої освіти, а також - Національній рамці кваліфікацій, Переліку галузей знань і спеціальностей здобувачів вищої освіти та Класифікатору професій та щойно опублікованої Стратегії розвитку вищої освіти в Україні на 2021-2031 роки.
- Положенням Конституції України в частині права людини на освіту: зокрема ст. ст.53, 64, які слід системно тлумачити в контексті положень ст.ст. 21-24 Конституції.
Володимир Сущенко підкреслив, що не розглядає університетську освіту, як підготовку студента до професійної діяльності. За його словами, це модель розвитку особистості, здатності сприймати знання та продукувати нові:
«Доступ до професії має відбуватися на рівні післядипломної підготовки».
На його переконання доступ до освіти та доступ до професії має бути розведений у часі і просторі.
Зокрема, він вказав на те, що наскрізна магістратура обмежує право студентів на навчання, оскільки позбавляє їх права на отримання диплому бакалавра, можливості працювати.
Плюсів від впровадження такої системи пан Сущенко не вбачає.
Положення 2. Відмова від заочної форми навчання
Андрій Бойко зазначив, що не є противником заочного навчання. Проте вважає, що сьогоднішній формат заочної освіти себе вже вичерпав. В більшості студенти-заочники не можуть підтвердити необхідний обсяг знань, що вказує на низьку якість навчального процесу. На його думку майбутнє за змішаною формою.
За словами спікера, з огляду на світовий досвід, обов’язкова умова такого навчання — мінімум 50% контакту з викладачами, які мають пояснювати окремі деталі та перевіряти якість засвоєння студентом матеріалу.
На його думку відмова від заочної форми не обмежує доступу до освіти, а має на меті покращення якості освіти. Заочна форма вимагає зовсім іншого підходу. Щоб розрив між очною і заочною був невідчутний.
“Потрібно змінювати підходи до «заочки», оскільки сьогодні вона не забезпечує повноцінного навчання».
Володимир Сущенко дотримується протилежної думки: спікер вважає, що відмова від заочної форми навчання є обмеженням права людини на освіту. Окрім цього, потрібно розвивати ще й дистанційну форму для доступу до освіти людей із обмеженими можливостями. На його думку категоричність не сприяє утвердженню конституційних прав і свобод людини і громадянина в галузі освіти, а навпаки - звужує право на освіту. Адже “заочна форма” прямо передбачена в законі.
“Робити виключення саме для вищої юридичної освіти – на моє переконання не має, по-перше, конституційних підстав, а по-друге, здорового глузду”- підсумував свою позицію пан Володимир.
Абсолютної альтернативи заочній формі він не бачить.
Положення 3. Підготовка правників у закладах освіти зі специфічними умовами навчання
Максим Шевердін зауважив, що більшість таких закладів належить до системи МВС. Противники підготовки правників у таких закладах зазначають про неможливість виховання в казармовому режимі особистих якостей, необхідних для професії юриста.
Отже, чи є доцільною така підготовка в сучасній демократичній Україні?
Андрій Бойко зауважив, що правнича спеціальність — професія, наділена ознаками незалежності, відповідальності перед суспільством, самоврядності. Правник служить суспільству. Тому він має проходити підготовку в закладах, де є гарантовані академічні права та свободи студента, де ЗВО розкритий до спілкування з громадою, де можуть утверджуватися принципи автономності. На його думку в закладах зі специфічними умовами такого немає.
А Володимир Сущенко зазначив, що підтримуючи його принципово має застереження в частині одномоментного механізму його реалізації. Наголосив, що не підтримує «революційних» підходів щодо “рубання за ніч” можливості таким закладам здійснювати підготовку правників. Пан Сущенко нагадав, що історично вони мають особливості свого функціонування та створили пристойні правничі школи. На його думку тут необхідний виважений підхід щодо реорганізації таких закладів у суто професійні школи з підготовки відповідних фахівців, які мають будь-яку вищу освіту, у тому числі – й правничу. Також звернув увагу, що практична складова підготовки юриста в таких закладах, як правило, є кращою, ніж в цивільних закладах.
Положення 4. Формат єдиного державного кваліфікаційного іспиту
Модератор нагадав, що такий іспит проводитиметься вперше, починаючи з 2021 року. Правничі школи сприйняли цю новелу негативно. Тут є сумнів щодо збереження університетської автономії. Отже, чи підвищить ЄДКІ якість освіти та довіру роботодавця до диплома юриста?
Володимир Сущенко переконаний, що ні. Він зазначив, що це лише спроба зрівняти всіх, і не є вагомим показником якості знань.
Адже, на його думку, кожна Школа права, як складова структури університету або як самостійний навчальний заклад повинна працювати на засадах повної автономії та, в залежності від якості професорсько-викладацького колективу, має право і можливості сформувати свою освітню спеціалізацію. Так є в переважній більшості університетів світу, які мають окремі сертифікатні програми за певними напрямками правознавства.
Держава не повинна втручатись в освітній процес. Політика держави полягає в тому, щоб сприяти розвитку, а не керувати освітою.
Введення єдиного державного кваліфікаційного іспиту нівелює такі можливості. Всі школи фактично примусово «заганяються у «прокрустове ліжко» єдиного освітянського стандарту» і будуть вимушені «працювати на такий іспит», а не – на розбудову власного освітянського іміджу. Він задав риторичне запитання чи автори Концепції та держава воліють зробити 100% випускників правничих шкіл університетів – адвокатами, суддями, прокурорами і нотаріусами…?
Крім того наголосив, що взагалі не уявляє собі зміст такого іспиту (за Типовими МОН’івськими стандартами вищої освіти 2018 року (для бакалаврів права) і 2020 року (для магістрів права), під час якого мають бути оцінені відповідно – 32 та 20 «інтегральних, загальних і спеціальних компетентностей випускника. На його переконання ці положення є утопічною фантазією авторів як самих «Стандартів», так і Концепції”.
Також зауважив, що імперативної вимоги про запровадження такого іспиту в Законі не має.
Андрій Бойко вважає, що ЄДКІ дозволить сформувати необхідні параметри якості знань у межах обов’язкових дисциплін, єдині для спеціальності.
Пан Андрій зазначив, що його переконання базується на певному досвіді останніх років. Зокрема навів приклад складення іспиту до магістратури, який на думку доповідача себе виправдав. Адже, його не складали 45-50 % тих, що вступали. Це вже підвищує якість магістерських програм через покращення якості студентського середовища.
Базові компетентності необхідні для подальшої професійної діяльності мають бути для всіх однакові незалежно від спеціалізації.
В межах цих обов’язкових компетенцій і буде ЄДКІ. Все інше залишається за закладами освіти. Це мінімальні вимоги з боку держави і професійної спільноти. Професійна спільнота повинна бачити, хто буде поповнювати професійне середовище в майбутньому.
Єдиний державний кваліфікаційний іспит (ЄДКІ) уже нормативно закріплений і поступово впроваджується. Окрім згадки в ст. 6 ЗУ «Про вищу освіту», є прийняті з цього приводу і відповідні постанови Кабінету Міністрів.
Згаданий закон визначає, що стандарти вищої освіти спеціальностей, необхідних для доступу до професій, для яких запроваджене додаткове регулювання, можуть містити додаткові вимоги до правил прийому, структури освітньої програми, змісту освіти, організації освітнього процесу та атестації випускників.
Тому університетська автономія у правничій освіті не є і не може бути абсолютною.
Положення 5. Гармонізація переліку галузей знань і спеціальностей в частині співвідношення галузей знань «Право» та «Міжнародні відносини» та спеціальностей «Право» і «Міжнародне право»
Заключне положення Максим Шевердін назвав ледь не найдискусійнішим. Тому все таки чи є доцільним готувати правника в межах галузі знань «Міжнародні відносини», а не в галузі «Право»?
Андрій Бойко зазначив, що на його думку є дуже дивним, коли підготовка правника здійснюється в різних галузях знань чи в різних спеціальностях. Адже, мова йде про набуття одних і тих компетентностей, які здобувають студенти. Але чомусь це різні спеціальності в різних галузях знань. На його думку, що це вже в межах спеціальності можна впроваджувати різні спеціалізації.
Також розповів, що у тих країнах, де є високий рівень правозастосування правника готують незалежно від того в якій сфері професійної діяльності він буде працювати.
Правник має бачити світ права загалом. Спеціалізація, тобто поглиблена підготовка, охоплюється освітньою програмою спеціальності. І говорити, що міжнародне право - це щось інше, що є “білий правник” і “дуже білий правник” із відтінками зірковості не має підстав.
Володимир Сущенко висловив позицію, що підстави для такого концептуального підходу сьогодні та у найближчій перспективи є відсутніми. Можна було би погодитись з пропозицією включити спеціальність «Міжнародне право» як повністю самостійну складову напрямку «Право». Але це можна було би здійснити за однієї умови: відсутності «єдиного кваліфікаційного іспиту для всього напрямку «Право»».
Варто зауважити, що діалог відбувся досить конструктивно, а це - запорука ефективної співпраці на результат!
Незважаючи на те, що система підготовки правників, як і вся система освіти в Україні, потребує змін, але до реформ потрібно підходити виважено, щоби не зруйнувати вже наявні надбання.
Бо в нас часто так буває, що там, де починається реформа, там закінчується порядок. А українські реформи — нескінченні, хоча крапку в них ставити таки доведеться.
Зеновія Суховерська для Українського права
