Суб’єкти трудових правовідносин
За загальним правилом у трудових правовідносинах є обов’язковою присутність двох суб’єктів - працівника і роботодавця. У разі відсутності таких суб’єктів трудові правовідносини не можуть виникнути та не існують.
Чинне законодавство і проект Трудового кодексу України вживають юридичні поняття "сторони трудових відносин", "суб’єкти трудових відносин".
Зокрема, глава 3 проекту Трудового кодексу має назву "Суб’єкти трудових відносин", а ст. 19 проекту Кодексу – "Сторони та суб'єкти трудових відносин". Норми цієї статті визначають, що сторонами трудових відносин є працівник і роботодавець, суб'єктами, які можуть брати участь у трудових відносинах, є:
1) професійні спілки, їх організації та об’єднання, а на локальному рівні (підприємство, установа, організація, фізична особа ‑ роботодавець) у разі відсутності первинної профспілкової організації ‑ вільно обрані працівниками представники (представник);
2) роботодавець (уповноважені представники (представник) роботодавця), організації роботодавців та їх об’єднання;
3) інші суб’єкти, визначені цим Кодексом.
Глава 3 проекту Трудового кодексу визначає права та обов’язки працівників, роботодавців, містить окремі положення стосовно умов реалізації прав та виконання обов’язків. Юридична конструкція цієї глави проекту Трудового кодексу не є вдалою з огляду на таке.
Працівники і роботодавці є сторонами трудового договору, який відповідно до норм проекту Трудового кодексу укладається у письмовій формі. Сторона трудового договору повинна мати трудову правосуб’єктність, тобто мати здатність набувати трудові права, виконувати обов'язки і нести відповідальність за невиконання або ж за неналежне виконання трудових обов’язків. Вимоги стосовно форми і змісту трудового договору містить проект Трудового кодексу. Після укладення трудового договору його сторони, якими є працівники і роботодавці, набувають статусу суб’єктів трудових правовідносин, тобто відносин щодо реалізації права на працю, які урегульовані нормами трудового законодавства. Можна впевнено стверджувати, що трудові відносини є правовідносинами, де громадяни реалізують своє право на працю, а роботодавці вирішують своє виробничі, або ж статутні завдання. Не охоплених, не урегульованих нормами трудового законодавства трудових відносин у цивілізованому суспільстві не може бути. Саме тому ми маємо говорити про суб’єктів трудових правовідносин, а сторони трудових відносин - це поняття, яке не є конкретним для визначення правового статусу працівників і роботодавців, не відображає сутності реалізації громадянами права на працю. Водночас трудовий договір є основним інститутом трудового права, що закріплено у нормах проекту Трудового кодексу.
Учасниками трудових правовідносин можуть бути профспілкові організації, представники профспілок, об’єднання роботодавців, проте їхня участь у трудових правовідносинах має факультативний характер і обумовлюється виключно реалізацією громадянами права на працю, використанням роботодавцями найманої праці для задоволення виробничих, комерційних та інших потреб.
За таких обставин, на наше переконання, глава 3 проекту Трудового кодексу повинна мати назву "Суб’єкти трудових правовідносин", а ст. 19 підлягає редагуванню з урахуванням висловлених міркувань та пропозицій.
Генеральний директор Європейської правничої компанії,
кандидат юридичних наук, доцент П. П. Богуцький
