Формування та руйнування армії на прикладі 155-ї бригади: кримінальне правопорушення чи провал системи військового управління
З публікації Цензор.нет загальновідомою стала інформація про реєстрацію ДБР кримінального провадження за фактом формування 155-ої бригади, майже третина складу якої ухилилася від військової служби, самовільно залишивши місце служби, військову частину або ж, вчинивши дезертирство. Тобто майже 30 % особового складу 155-ої бригади стали на шлях вчинення військових кримінальних правопорушень, що негативно позначалося на боєздатності бригади, а фактично призвело до її небоєздатного стану.
Відтак правове питання ніби полягає у встановленні наявності чи відсутності складу кримінального правопорушення у діянні військових службових осіб, відповідальних за підтримання стану військової дисципліни у 155-ій бригаді, за забезпечення виконання визначених бригаді задач.
Однак існує ще одна правова складова цієї проблеми – відповідність системи військового управління, що здійснювалося упродовж усього періоду формування, підготовки, злагодженості, постановки бойової задачі 155-ій бригаді, відповідність стану забезпечення виконання поставленої задачі вимогам, визначеним Законами України «Про оборону України», «Про Збройні Сили України», «Про основи національного спротиву» та, вимогам, що передбачає Закон України «Про національну безпеку України» в частині забезпечення власне воєнної безпеки.
Тут йдеться не лише про рівень тактичний, оперативний чи оперативно-тактичний військового управління. У цьому випадку все зрозуміло і пошуки тих військових службових осіб, яким необхідно поставити питання та почути ґрунтовні відповіді, не є складним завданням.
Система військового управління передбачає стратегічний рівень прийняття рішень та забезпечення їх виконання. Потрібно розуміти, що у цьому випадку питання стосуються:
1) мобілізації військовозобов’язаних для укомплектування бригади;
2) укомплектування бригади військовослужбовцями відповідних військових спеціальностей; 3) визначення питання щодо бойового призначення бригади;
4) створення організаційно-правових та матеріальних умов з метою підготовки та злагодженості бригади для виконання завдань за призначенням; 5) забезпечення бригади необхідними для виконання бойового завдання озброєнням, технікою, зброєю тощо; 6) забезпечення військового правопорядку, військової дисципліни серед військовослужбовців бригади.
Питання військового правопорядку – питання стратегічного рівня управління. Констатуємо на прикладі 155-ої бригади відсутність системного вирішення питання щодо забезпечення та підтримання військового правопорядку.
Відсутність системи: морально-психологічного забезпечення, необхідного військово-патріотичного забезпечення, стимулів щодо дотримання військового правопорядку і військової дисципліни, а також відсутність системи військової юстиції – ось ті чинники, які не дозволяють якісно підготувати військовослужбовців бригади до виконання завдань за бойовим призначенням.
Вказані питання належать до повноважень відповідного рівня командування, Генерального штабу ЗСУ, Головнокомандувача ЗСУ у частині їх реалізації, однак мають засновуватися на відповідних вимогах закону, на вимогах воєнної політики, яку формує сьогодні в Україні Верховний Головнокомандувач Збройних Сил України. Не Ставка Верховного Головнокомандувача, як дорадчий орган, а саме Верховний Головнокомандувач та як це відбувається в нинішніх реаліях - не через Міністерство оборони України, а з подачі осіб з невизначеною у законі компетенцією, які займають відповідні посади в Офісі Президента, готують для нього пропозиції щодо формування воєнної політики та щодо заходів з її реалізації
Необхідне законодавче забезпечення вирішення системних питань військового управління відсутнє, як і відсутня система військової юстиції, що має своєчасно виявити загрози військовому правопорядку, здійснити необхідні профілактичні, превентивні дії, забезпечити притягнення до справедливої, передбаченої законом відповідальності, реалізувати передбачені законом кримінально-правові або ж адміністративно-правові заходи реагування з метою не лише покарання, але й попередження правопорушень у військових колективах у подальшому.
Відтак третина 155-ої бригади нині у СЗЧ, а решта перебувають в умовах такого морально-психологічного стану, як і стану військового правопорядку, що не дозволяють ефективно виконувати поставлені задачі на лінії бойового зіткнення, демонструють по суті небоєздатність. Звідси – людські та ресурсні втрати, зрив виконання бойових розпоряджень, нові СЗЧ.
Що це як не підрив обороноздатності держави?
Зауважимо, що підривна діяльність проти України охоплює такі ознаки діяння як підрив основ національної безпеки України та завдання істотної шкоди суверенітетові, територіальній цілісності, недоторканності, обороноздатності України.
Питання до Верховного Головнокомандувача ЗСУ – чи не досить грати у воєнну політику з подачі менеджерів, які або ж розуміння не мають у сутності цієї діяльності, або ж вчиняють дії (навмисно чи не навмисно для наслідків значення немає, а лише для правової кваліфікації) в інтересах ворога, здійснюючи підривну діяльність на шкоду обороноздатності України?
Якщо існує розуміння цього питання, то важливо терміново та правильно прийняти відповідні рішення для унеможливлення ефекту 155-ої бригади у подальшій відсічі збройної агресії, у подальшому важкому протистоянні ворогу. В іншому випадку – руйнування армії, наслідки чого є цілком прогнозованими та зрозумілими.
Павло Богуцький
Світлина - Укрінформ
