Невжиття заходів щодо підтримання військового правопорядку у силах оборони в період війни – державна зрада?
Статистика знає все та за необхідності знає як приховати фактичний стан речей.
Проте державна статистика про зареєстровані кримінальні правопорушення і результати їх досудового розслідування, про осіб, які вчинили кримінальні правопорушення, попри демонстрацію кількісних показників, немає здатності розкрити усю палітру кримінально караних діянь, що здійснюють негативний вплив на суспільство, на певні соціальні групи, на фізичних та юридичних осіб.
Статистика про зареєстровані кримінальні правопорушення і результати їх досудового розслідування, про осіб, які вчинили кримінальні правопорушення дозволяє зробити висновок про те, наскільки цілком справедливі сподівання стосовно ефективного виконання державою однієї з визначальних для державної організації функцій – забезпечення правопорядку, відповідають фактичному стану відносин у суспільстві.
Забезпечення військового правопорядку має особливість – дає підстави для якісного виконання завдань щодо оборони держави, створює необхідні умови для підтримання військової дисципліни, впливає на якісні показники бойової готовності військ, тобто готовності здійснювати відсіч збройної агресії, протистояти противнику на полі бою, реалізувати замисли військового командування стосовно ведення оборонних і наступальних дій.
Військовий правопорядок забезпечують інститути держави, що формують систему військової юстиції: військова поліція, військові прокуратури, військові суди, здійснюючи правосуддя про військові кримінальні правопорушення, стосовно військовослужбовців, інших осіб, які належать до сил оборони.
Органи військової юстиції в Україні, незважаючи на війну, наразі відсутні у системі державних інститутів України. Жодні дієві заходи для утворення військової поліції, для трансформації спеціалізованих органів прокуратури у військові прокуратури, для утворення військових судів не вживаються.
У соціальних мережах, у публікаціях засобів масової інформації ( насамперед, «Українська правда», «Українське право») йде жива дискусія, де предметом є самоусунення української влади від забезпечення протидії військовим кримінальним правопорушенням.
Хто має відповісти за невжиття заходів щодо притягнення до кримінальної відповідальності дезертирів, яких наразі нараховується близько 20 тисяч ( за найбільш прихильним стосовно демонстрації реального стану підходу), а військовослужбовців, які самовільно залишили свої військові частини та військові підрозділи – понад 40 тисяч.
У публікації «Української правди» йдеться про понад 100 тисяч військовослужбовців, які ухиляються у той чи інший кримінально караний спосіб від несення обов’язків військової служби. Фахівці, дотичні до стану військового правопорядку, називають кількісний показник ухилення від військової служби, що сягає майже 200 тисяч осіб. Офіційна статистика тут спрацьовує на приховування реального стану виконання військового обов’язку, що прикро, адже це напряму стосується обороноздатності нашої держави.
Інша штучно створена серйозна проблема – відсутність легітимних правоохоронних органів на території рф, що зайнята силами оборони України, зокрема, під час проведення відомої Курської операції? Такими правоохоронними органами можуть бути виключно військові правоохоронні органи.
Хто в українській владі сприяє руйнуванню військового правопорядку ? Лише в останні дні самовільно залишили оборонні бойові позиції біля Покровська близько п’ятисот військовослужбовців, що стало, за інформацією у соціальних мережах, предметом обговорення військового командування на усіх рівнях, а також – Президента держави та його Офісу. Якщо це так, то варто замислитися стосовно здатності сил оборони на окремих ділянках фронту та стосовно послаблення загалом зусиль, спрямованих на протистояння ворогу, утримання оборони.
Все ще чуємо – не на часі утворення військової поліції, здатної реалізувати правоохоронну функцію у військах, не на часі надання статусу військовослужбовців прокурорам, які мають діяти у військах, не на часі утворення військових судів під час війни – невже такою, дійсно, є позиція української влади?
Виникає закономірно запитання – сприяння ворогу у послабленні бойової готовності українського війська – на часі? Якщо так, то у такому підході , у таких діяннях конкретних осіб вбачаються ознаки державної зради, про що заявляють ті, хто реально оцінює проблему. І лише питання часу хто конкретно і коли саме понесе відповідальність за суттєве послаблення боєздатності сил оборони України.
Петро Ясен
