Проблема подвійного громадянства в Україні: реалії та перспективи
У міжнародному праві подвійне громадянство має назву біпатризм. Сам термін «біпатризм» походить від латинського «bis» - двічі та грецького «patris» – батьківщина. Термін «подвійне громадянство» підходить до тих випадків, коли особа має приналежність до двох держав.
На сьогодні питання громадянства в Україні регулюються Конституцією України від 28 червня 1996 року, Законом України «Про громадянство України» і міжнародними договорами України. При цьому на законодавчому рівні наявність за громадянином України подвійного громадянства не визнається.Так, стаття 2 Закону України «Про громадянство України» від 10 січня 2001 року передбачено, що законодавство України про громадянство ґрунтується на принципі єдиного громадянства, за яким виключається можливість існування у громадянина України громадянства адміністративно-територіальних одиниць України. У відповідності до даного принципу, особа, яка набула громадянства України, має відмовитися від попереднього громадянства, а її належність до громадянства іншої держави не визнається. Наслідком добровільного набуття громадянства іншої держави особою – громадянином України є втрата громадянства України на підставі відповідного рішення Президента України (ч. 1 статті 19 даного Закону) (Дахова І. І. Принцип єдиного громадянства в законодавстві та практиці України та зарубіжних країн / І. І. Дахова // Державне будівництво та місцеве самоврядування. – 2013. – Вип. 26. – С. 99–100.).
Окремо у сучасному світі постає питання врегулювання взаємозв’язків держав із власними діаспорами. Наразі, все більше держав надає можливість представникам діаспори набути громадянство історичної батьківщини. Такий самий процес відбувається і в Україні. Так, Законом України «Про правовий статус закордонних українців» від 09 лютого 2012 року було запроваджено статус закордонного українця з видачою відповідного посвідчення. Отримання такого статусу надає право на спрощення процедури в’їзду та порядку імміграції до України представників української діаспори. У відповідності до статті 8 зазначеного закону, закордонні українці – громадяни держав, з якими Україна має договори про візовий режим, на підставі такого посвідчення, мають право на безкоштовне оформлення багаторазової візи для відвідання України без надання відповідного запрошення терміном дії на 5 років.
Закордонний українець також може іммігрувати в Україну для постійного проживання. Умовою для цього є отримання в установленому законом порядку дозволу на імміграцію для постійного проживання поза межами квот на імміграцію.
Міжнародні договори України мають пріоритет над нормами Закону. Дане правило зумовлює можливість застосування інституту подвійного громадянства в Україні через укладання двосторонніх міжнародних угод (договорів), за якими подвійне громадянство визнається обома сторонами договору (угоди). У той же час, двосторонні угоди України з питань громадянства, укладені з рядом держав, спрямовані й на уникнення випадків подвійного громадянства (Ананьїн О. Проблема біпатризму в Україні (правова регламентація та перспективи вирішення) / О.Ананьїн, О.Бригинець // Вісник Національної академії Державної прикордонної служби України. Юридичні науки. - 2019. – Вип.4.).
Коли в державі багато громадян мають множинне громадянство, для користі громадян і держави необхідно укладати якомога більше міжнародних договорів, що регулюють питання подвійного громадянства. Якщо держава не буде звертати уваги на наявність у її громадян іншого громадянства, то тим самим держава буде ставити свій суверенітет під загрозу.
У разі ж наявності міжнародного договору, що регулює питання подвійного громадянства, наявні інші наслідки. Суверенітет держави не буде порушуватися, оскільки даний міжнародний договір буде спільним рішенням двох суверенів, кожен з яких аж ніяк не жертвує своїми правами на користь іншого. Прагнучи уникнути політичних спекуляцій навколо проблеми подвійного громадянства, Україна орієнтувалась на досягнення домовленостей на двосторонній основі з іншими державами, насамперед з пострадянськими, про запобігання виникненню випадків подвійного громадянства. Наразі діють договори між Україною та Республікою Білорусь, Республікою Казахстан, Республікою Таджикистан, Киргизькою Республікою тощо.
Останні роки у засобах масової інформації, як в українських, так і в іноземних, неодноразово згадувалось про те що українці, які проживають у прикордонних населених пунктах, незважаючи на невизнання українським законодавством подвійного (множинного) громадянства, масово отримують громадянство суміжних держав. Один з найбідніших регіонів, згідно з даними статистики України, є Закарпаття, межує одразу з чотирма державами-членами Євросоюзу: Румунією, Угорщиною, Словаччиною та Польщею. Тому багато місцевих жителів використовують близькість кордону.
За даними українських ЗМІ в Україні більше 150 000 громадян мають польські паспорти або картку поляка, більше 100 000 громадян мають угорські паспорти чи картку угорця, більше 150 000 громадян мають румунські паспорти чи картку румуна тощо. 29 жовтня 2009 р. румунський парламент вніс поправки до закону про громадянство, які значною мірою спростили процедуру оформлення громадянства Румунії. Відповідно до цього закону, румунське громадянство за спрощеною процедурою можуть отримати особи, які народилися або проживали на території, що була частиною Румунії з 1918 до 1940 р., та ті, які мають таких родичів. До 1940 р. деякі території України, а саме Буковина і Бессарабія, перебували у складі Румунії.
Схожа ситуація на Закарпатті, де поряд з незаконною видачею румунських паспортів, видаються угорські паспорти. Певні кроки на законодавчому рівні стосовно спрощеної процедури надання свого громадянства особам угорського походження, які проживають на території суміжних держав, здійснила Угорщина. З 1 січня 2011 р. набрав чинності Закон Угорської Республіки «Про внесення змін до Закону Угорської Республіки 1993 р. “Про угорське громадянство”», що дає можливість іноземцям угорського походження, які постійно проживають на території суміжних з Угорщиною держав, отримувати її громадянство за спрощеною процедурою.За певними даними, які існують в Угорщині, кількість українців, що отримали угорський паспорт, перевищила 100 тис. осіб. У Румунії, за оцінкою експертів дані про українців, що стали її громадянами складають 50 – 100 тисяч осіб. В Україні близько 150 тис. громадян, що ідентифікують себе як румуни, а румунську мову – своєю першою мовою.
Наразі, офіційної статистики щодо кількості українських громадян, які мають подвійне (множинне) громадянство не існує. Але, відомо, що вже тривалий час подвійне (множинне) громадянство розглядається українцями не стільки як система певних прав і обов’язків, а у багатьох випадках,як простий спосіб набуття можливості вільного пересування з метою гідного заробітку у країнах ЄС чи Російській Федерації (Суржинський М. І. Множинне (подвійне) громадянство та національна безпека України / М. І. Суржинський // Сучасні проблеми право-вої системи України: зб. матеріалів VII Міжнар. наук.-практ. конф., 26 лист. 2015 р. – Львів: Галиц. вид. спілка. – 2015. – Вип. 7).
У контексті "паспортного" політичного конфлікту з Угорщиною та агресії Російської Федерації проти України створюють пряму загрозу територіальній цілісності нашої держави.
Наразі, за останні роки чимало осіб з інших державотримало угорське громадянство за спрощеною процедурою обманним шляхом. Їхні документи перевіряються, і якщо факт шахрайства підтверджується - документи про отримання громадянства Угорщини анулюються, крім того такі особи позбавляються румунського громадянства. Зокрема, представники поліції при перевірці документів мають скласти рапорт на громадянина з паспортом Угорщини, якщо він не володіє угорською мовою. Тому чимало закарпатців, які отримали угорське громадянство обманним шляхом, намагаються потрапити на територію Шенгенської зони через територію Словаччини чи Польщі.11 лютого 2019 р. в Угорщині відкрили 370 справ проти українців, які отримали угорське громадянство за допомогою фальсифікації даних. Здебільшого процедура була розпочата, коли виявлялося, що заявник отримав громадянство без знання угорської мови, а також коли іспит на знання мови здавала підставна особа.
Після узаконення в Польщі подвійного громадянства отримати польський паспорт можуть мешканці західних областей України та ті українці, які проживають нині у Польщі (близько 30 тис.).
Ситуація з фактичною наявністю двох або кількох паспортів у громадян України – включно з державними чиновниками, очільниками органів державної влади і місцевого самоврядування, депутатами ВР, місцевих рад тощо – суттєво загострилася у 2014 році після окупації Криму і збройної агресії Російської Федерації на сході України. Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України»від 15 квітня 2014 року визначає, що до тимчасово окупованої території належить сухопутна територія АРК та міста Севастополя, внутрішні води України цих територій. Проблема в тому, що люди, які проживають на цих територіях підлягають дискримінації у своїх правах.
З 2014 р. Російська Федерація почала проводити політику примушення населення Криму до прийняття російського громадянства на підставі Федерального конституційного закону РФ № 6 «Про прийняття в Російську Федерацію Республіки Крим та утворення у складі Російської Федерації нових суб’єктів – Республіки Крим та міста федерального значення Севастополя»,ст. 4 якого автоматично визнає громадянами РФ всіх громадяни України, які постійно проживали і були зареєстровані в Криму та місті Севастополі на момент прийняття цього закону.ФКЗ РФ № 19 від 29.12.2014 р. «Про внесення змін до статті 4 і 12 Федерального конституційного закону «Про прийняття в Російську Федерацію Республіки Крим та утворення у складі Російської Федерації нових суб’єктів – Республіки Крим та міста федерального значення Севастополя», який набув чинності у 2015 р., фактично створив систему, яка примушує кримчан визнати себе лише громадянами РФ та «відмовлятися» від українського громадянства. Згідно з цим законом, жителі Криму отримали можливість відмовитися від свого другого «іноземного громадянства», подавши заяву та свій паспорт іншої державиу відповідні органи РФ. Норми закону сформульовані таким чином, що на території РФ зазначені особи будуть визнаватись такими, що не мають громадянства іншої держави.
Згідно іншого ФЗ РФ № 142 «Про внесення змін до статті 6 та 30 Федерального закону «Про громадянство Російської Федерації» і окремі законодавчі акти Російської Федерації», громадяни України, які примусово «отримали» російське громадянство, були зобов’язані з початку 2016 р. звертатись до органів Федеральної міграційної служби із повідомленнями про наявне в них «громадянство іншої держави» – України. Цей закон встановлює можливість притягнення до кримінальної відповідальності за приховування факту наявності громадянства іншої держави на підставі статті 330-2 КК РФ. Несвоєчасне подання повідомлення про подвійне громадянство загрожує адміністративною відповідальністю у вигляді штрафу від 500 до 1000 російських рублів. Так званим кримським Управлінням ФМС було розміщене роз’яснення, що кримчани, які автоматично набули громадянства РФ в березні 2014 р., не повинні подавати повідомлення про наявність іншого громадянства. В той же час на офіційному сайті ФМС було розміщене й інше повідомлення з роз’ясненнями щодо порядку та строків повідомлення кримчанами про наявність іншого громадянства.
Важливо зазначити, що Закон досі не містить жодних виключень для громадян, які проживають на окупованій території Криму та м. Севастополя, більш того, фактично його положення поширюються і на внутрішньо переміщених осіб, які покинули окуповану територію, але в них залишилось місце реєстрації в Криму. Такі особи опинились під загрозою бути притягнутими до відповідальності у разі відвідання Криму після 29 лютого 2016 р. – останньої дати подання повідомлення, передбаченого ФЗ РФ № 142-ФЗ. Громадяни України, які залишились проживати на окупованій території, змушені звертатись за отриманням російських паспортів, без яких в 2015 р. стали неможливим реалізація права на освіту, працевлаштування, отримання медичних послуг, пенсійних виплат, а також через необхідність сплачувати значні податки від продажу майна тощо.
При народженні дитини батьки, які зберегли громадянство України та намагаються отримати свідоцтво про народження, для того щоб у дитини також було громадянство України, не можуть цього зробити і стають «заручниками ситуації». Основна проблема полягає у тому, що батькам новонароджених дітей видають медичну довідку в одному екземплярі з пологового будинку за процедурою та згідно із законодавством Російської Федерації.Для України та інших держав це положення закону є нікчемним, оскільки воно суперечить нормам міжнародного гуманітарного права та міжнародного права прав людини. Зокрема, у відповідності до ст.9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», будь-який акт (рішення, документ), виданий незаконними органами та/або посадовими особами, є недійсним і таким, що не створює правових наслідків.
У 2020 р. РФ запровадила нове правило для перетину адміністративної межі анексованого Криму з Україною. Тепер кримчани, у яких є і паспорт України, і Росії, зможуть перетинати кордон тільки за паспортом громадянина РФ. Порушення порядку загрожує адміністративною відповідальністю. Під час спроби виїзду з Росії громадянина РФ за паспортом громадянина України, йому відмовлять у виїзді. Наразі, Україна не може позбавити громадянства тих українців, які отримали російський паспорт на окупованій території в Криму або на Донбасі.
У 2019 р. на окупованих територіях Донецької та Луганської областей РФ роздала паспорти 500 тисячам мешканців. Це майже вдвічі більше, ніж у 2018 році (тоді паспорти отримали 270 тисяч осіб). З огляду на той факт, що на території ОРДЛО, за інформацією глави МінТОТ, сьогодні загалом проживає 1,6 мільйонів осіб, фактично 20% з них вже мають російські паспорти.Крім того, сьогодні в ОРДЛО уже працюють 5 додаткових пунктів прийому документів на отримання громадянства РФ: два у Донецьку, і по одному в Макіївці, Горлівці та Єнакієво. Це дозволить додатково приймати до 200 заяв на добу на отримання російського громадянства. В планах Росії на 2020-й рік – видача жителям тимчасово окупованого Донбасу близько 800 тисяч паспортів.
Примітно, що у Пенсійному фонді РФ вже заявили, що призначення російських пенсій можливо тільки після переїзду до Росії на постійне проживання. Мешканцям окупованих територій, незважаючи на отримання паспортів РФ, пенсії повинна платити Україна.
Масовою «роздачею» паспортів РФ, Кремль фактично легалізує бойовиків та свою військову присутність в ОРДЛО. Фактично в ОРДЛО створене повноцінне російське представництво, які за допомогою механізму подвійного громадянства у майбутньому легалізуються в політичне, фінансове, економічне та культурологічне поле України.
Крім того, в Україні існують зафіксовані факти біпатризму серед державних посадовців. З повідомлень українських ЗМІ багато українських чиновників мають по 2-3 іноземних паспортів. Так, олігарх і колишній голова Дніпропетровської ОДА Ігор Коломойський зізнався, що має крім українського ще 2 іноземних громадянства. Прокурор Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Роман Сімків у судовому засіданні продемонстрував документи про отримання Насировим паспорта Великобританії і попросив суд долучити їх до справи. Крім того, прокурори заявили, що мають інформацію про отримання головою ДФС громадянства Угорщини.
Отже, для України питання подвійного/множинного громадянства є надзвичайно актуальним з кількох причин. По-перше, воно напряму стосується української діаспори – як «старої», що нараховує вже низку поколінь, так і нової, тобто емігрантів, які виїхали з України вже за часів її незалежності, але бажають зберегти зв’язки з Батьківщиною. По-друге, треба шукати цивілізованих шляхів розв’язання вищезгаданої проблеми наявності двох паспортів у членів компактно проживаючих національних меншин – у перша чергу, угорців та румунів. По-третє, необхідно знайти вихід із загрозливої для національної безпеки України ситуації, пов’язаної з появою значної кількості українських громадян з російськими паспортами. Це вже сталося на окупованій території Донбасу, де внаслідок активного сприяння цьому процесу з боку РФ російське громадянство отримали вже сотні тисяч жителів. Разом з іншими численними ознаками жорсткої русифікації (інформаційний простір, мова, система освіти, запровадження російських рублів замість української гривні тощо) ця обставина надзвичайно ускладнює перспективи не тільки деокупації, а й подальшої справжньої реінтеграції ОРДЛО. При тому зауважимо, що на відміну від ситуації в окупованому Криму, де російське громадянство, всупереч нормам міжнародного права, було фактично силоміць нав’язане державою-окупантом і тому не визнається Україною, жителі окупованої частини Донбасу скористалися можливістю набути російське громадянство значною мірою добровільно. Тому, на мою думку, цей правовий аспект загальної проблеми громадянства мав би розроблятися в комплексі з підготовкою й ухваленням законопроєктів про колаборантів, воєнних злочинців, амністію тощо.
Аналіз законодавства України щодо врегулювання питань подвійного громадянства дозволяє зробити висновок щодо наявності у ньому значних прогалин.Так, слід зазначити відсутність у нормативно-правових актах чіткого визначення поняття біпатризму. Зокрема, у Законі України «Про громадянство України» серед принципів державної політики у сфері врегулювання питань громадянства відсутній принцип недопустимості таких випадків. Більше того, даний Закон містить перелік випадків, за яким дозволяється подвійне громадянство. Так, зокрема, це стосується випадку «недобровільного» набуття подвійного громадянства дитиною при народженні (за громадянством своїх батьків, якщо вони є громадянами різних держав), закріпленому ст.19 вказаного Закону. Добровільне набуття громадянства іншої держави є підставою для втрати українського громадянства. Проте даний процес не відбувається автоматично. Національним законодавством не розроблено механізми попередження виникнення подвійного громадянства.
З публічних джерел, відомо, що як мінімум у декількох десятків політиків України є громадянства крім українського. Прямих санкцій і будь-яких обмежень в цьому питанні в українському законодавстві про громадянство немає. При цьому в ст. 19 Закону України “Про державну службу”від 10 грудня 2015 року є положення, яке забороняє вступати на державну службу особам, які мають громадянство іншої держави.Не закріплений законами і порядок притягнення до відповідальності особи за неподання заяви про припинення громадянства України у разі добровільного набуття громадянства іншої держави.
Зокрема, слід зазначити, що Закон України «Про громадянство України» не встановлює порядку декларування громадянами України наявності в них громадянства іншої держави, оскільки в Україні відсутні форми фіксації подвійного громадянства. Наразі багато країн (Ізраїль, Румунія, Угорщина та ін.) не видають довідок про подвійне громадянство. Отже, довести факт наявності подвійного громадянства у громадянина України практично неможливо.
При цьому, даним Законом закріплено притягнення громадянина України до адміністративної відповідальності за неподання або несвоєчасне подання заяви про отримання ним громадянства іншої держави їз копією документа, що підтверджує факт наявності подвійного громадянства. Адміністративна відповідальність за таке порушення настає у вигляді накладення штрафу від 10 до 30 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. У разі, якщо таке порушення вчиняють службові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, штраф складає від 50 до 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. При цьому, у відповідності до Конституції України, особа не може бути притягнута до юридичної відповідальності двічі за одне й те саме правопорушення. Таким чином, сплата штрафу одноразово фактично дозволяє мати подвійне громадянство (Радченко О.І. Заборона полігромадянства в Україні: перспективи запровадження та ймовірні наслідки / О.І. Радченко // Правоохоронна функція держави: теоретико-методологічні та історико-правові проблеми: тези доп. учасників міжнар. наук.-практ. конф. (м. Харків, 17 трав. 2019 р.). - Харків: ХНУВС, 2019. - С. 178-179.).
Отже, позбавлення українського громадянства є фактично єдиним можливим покаранням за добровільне набуття громадянства іншої держави (Константиновський С. Щодо питання множинного громадянства в Україні // http://pgp-journal.kiev.ua/archive/2018/5/32.pdf.0). Проте, таке рішення застосовується дуже рідко.
Підвищену актуальність щодо вирішення проблеми біпатризму в Україні демонструють законодавчі ініціативи щодо регулювання даного питання. Протягом останніх років відбувалися неодноразові спроби вдосконалити українське законодавство з питань громадянства. Перші законодавчі ініціативи виявилися невдалими; зокрема, йдеться про два президентських законопроєкти – поданих, відповідно, у березні 2017 року (№ 6175, про внесення змін до законупро громадянство щодо реалізації права змінити громадянство, фактично означав автоматичне позбавлення українського громадянства за наявності іншого) й у квітні 2018 року (№ 8297, проєкт Закону про внесення змін до Закону України «Про громадянство України» щодо удосконалення окремих положень). Обидва президентські законопроєкти спричинили обурення і жорстку критику з боку незалежних експертів, правозахисників, представників української діаспори, а також лідерів Меджлісу кримськотатарського народу.Останній законопроєкт № 2590 у цій сфері було внесено на розгляд українського парламенту Президентом України Володимиром Зеленським наприкінці 2019 року. Даний проєкт зорієнтований на світову, зокрема європейську практику, щодо можливості надання дозволу на подвійне громадянство в Україні. Ідея даного законопроєкту була висловлена ще у інавгураційній промові Президента.Зміни, які пропонуються даним законопроєктом, зумовлені низкою таких чинників, як: міграційні процеси, розбіжність законодавства різних держав щодо набуття та припинення громадянства, інтересами національної безпеки України тощо. Наразі, важливим нововведенням, яке викликало громадські дискусії, стала пропозиція щодо скасування принципу єдиного громадянства. Тобто, пропонується виключити добровільне набуття громадянства іншої держави громадянином України з підстав втрати такою особою громадянства України. Вказаним законопроєктом пропонується перелік категорій осіб, які будуть позбавлені обов’язку відмовлятися від громадянства іноземної держави при отриманні такими особами громадянства України. Власне процес набуття українського громадянства пропонується звузити до складання присяги та видачі паспорта громадянина України.
Далі, даним законопроєктом визначаються підстави, за яких можливим буде набуття громадянства України за територіальним походженням. Крім того, у даному проєкті Закону України пропонується переглянути підстави для втрати громадянства України та скоротити перелік причин неотримання документа про припинення іноземного громадянства.
Наразі, слід зазначити, що цей законопроєкт не вирішує проблем подвійного громадянства. Крім того, він був підготовлений без залучення представників українських та європейських організацій трудових мігрантів, серед яких – велика кількість біпатридів. Нарешті, даний законопроєкт залишив поза увагою інтереси українських професіоналів за кордоном, які прагнуть активної участі у процесах демократичної розбудови України, її державотворення та політичної системи (Законопроєкт Зеленського - шлях до подвійного громадянства в Україні? // https://www.dw.com/uk/законопроєкт-зеленського-шлях-до-подвійного-громадянства-в-україні/a-53537225).
Загалом усі питання, пов’язані із законодавчими змінами у сфері громадянства, на мою думку, бажано обговорювати не тільки у вузькому колі депутатів ВР, представників виконавчої влади та членів президентської адміністрації, а й шляхом публічних дискусій, дебатів, роз’яснювальних інформаційних кампаній, а також у професійних колах зі створенням робочих груп і ширшого залучення до них науковців, правників, незалежних експертів та інших акторів громадянського суспільства. Крім того, є підстави вважати, що вирішення питань регулювання подвійного громадянства в Україні вимагає аналізу досвіду європейських держав, зокрема Центральної та Східної Європи, які є територіальними сусідами України.
Узагальнено до основних переваг легалізації добровільного подвійного громадянства в Україні слід віднести наступне. Перш за все, подвійне громадянство дозволяє особі користуватись правами громадян одразу двох держав, їх гарантіями, юридичним і соціальним захистом. Особливо наочно це виявляється у набутті громадянами України громадянства однієї з держав-членів Європейського Союзу, що забезпечує їм свободу пересування, проживання та працевлаштування на всій території ЄС. Обираючи ту чи іншу державу постійного проживання, біпатрид одночасно "активізує" зручніший для себе статус громадянина такої держави, фактично призупиняючи реалізацію прав, свобод та обов’язків громадянина іншої держави. Також гарантування біпатризму в Україні може розглядатись як один із аспектів сприйняття та впровадження в Україні спільних цінностей та принципів держав Європейського Союзу, використання здобутків європейського конституціоналізму. Адже попри різні підходи до визнання або заборони біпатризму у зарубіжних державах інститут подвійного громадянства (з певними обмеженнями або без них) визнається у більшості держав Європейського Союзу.
Окрім того, подвійне громадянство в Україні за умов дефіциту працездатного населення сприятиме, з одного боку, посиленню зв’язку з Україною та репатріації її доволі великої діаспори, а, з іншого боку, збереженню громадянства України її сучасними трудовими й іншими емігрантами.Так, відповідно до першого підходу, на законодавчому рівні потрібно скасувати обмеження, внаслідок яких українці змушені позбавлятися свого громадянства для отримання іншого. Такий підхід також передбачає скасування обмежень для етнічних українців отримувати громадянство України.Адже, для тих, хто народився за кордоном і до повнолітнього віку не мав українського громадянства, але може довести своє українське етнічне походження або походження з України, доцільним кроком є створення спрощених умов для набуття українського громадянства.
Щодо трудових мігрантів, для яких українське громадянство є первинним, узаконення реалізації їх суб'єктивних прав на отримання подвійного громадянства фактично не містить ризиків.
Особливого регулювання вимагає, звичайно ж, питання з політиками і державними службовцями. Однозначно можна сказати, що для даних категорій (і, можливо, деяких інших) важливо і потрібно дотримуватися обмеження на отримання другого громадянства.
У відповідності до другого підходу, пропонується розширити правовий статус закордонного українця. У свою чергу, визнання в Україні подвійного громадянства може мати певні ризики та негативні наслідки. У разі легалізації подвійного громадянства значна кількість громадян України (переважно у прикордонних регіонах) набуде громадянства не стільки високорозвинених державсвіту (Великобританія, США, ФРН та інші), скільки сусідніх Російської Федерації, Угорщини та Румунії. Така ситуація, з урахуванням їх складних двосторонніх відносин з Україною окупації РФ, може «виправдовувати» їх втручання у внутрішні справи України й становити значну загрозу її національній безпеці та суверенітету. Отже, доцільною є думка щодо необхідності збереження конституційної норми щодо принципу «єдиного громадянства».
Водночас повна заборона в Україні подвійного громадянства на тлі економічного занепаду і триваючих бойових дій може призвести до відмови (втрати) переважною більшістю вже існуючих біпатридів від громадянства не іншої держави, а України. А постійне проживання (у тому числі компактне) на території України значної кількості таких іноземних громадян – представників відповідних національних меншин може лише підвищити загрозу національній безпеці, ускладнити роботу органів публічної влади на місцевому рівні та відносини з сусідніми державами, заохочуватиме їх до втручання у внутрішні справи України. Примусове ж позбавлення громадянства України біпатридів, які постійно проживають закордоном (діаспора, трудові мігранти, мешканці невизнаного Придністров’я), матиме наслідком втрату ними зв’язку з Україною (Подвійне громадянство в Україні та світі: вигоди, ризики і перспективи // https://ckp.in.ua/articles/18870.).
Отже, проблема подвійного громадянства набуває актуальності в Україні внаслідок впливу як зовнішніх, так і внутрішніх чинників, до яких можна віднести недосконалість чинного законодавства у цій сфері, наявність окупованих територій України, факти отримання подвійного громадянства в західних територіях України, факти біпатризму серед державних посадовців, а тому потребує відповідного вирішення.
Вишнівська Вікторія,
Факультет міжнародних відносин,
Національний авіаційний університет
