Міжнародне право – справедливість через легітимну силу
Одна з найбільших за територією та населенням держава Європи,якою є Україна, послідовно реалізуючи політику мирного співіснування, відданості принципам і нормам міжнародного права, на початку 90-их років минулого століття добровільно відмовилась від третього у світі арсеналу ядерної зброї.
Через менше ніж 30 років Україна, як держава-проповідник мирної політики у Європі та у світі, суттєво зменшивши свій оборонний бюджет і витрати на армію, продемонструвавши прихильність демократії та свободі, зазнала агресії сусідньої, однієї з найбільших ядерних держав світу, втратила значну частину території та змушена протистояти у розв’язаній стосовно неї агресивній війні саме цій ядерній державі - рф.
Апелювання до міжнародного права в частині норм, що стосуються захисту суверенітету, територіальної цілісності, права на самовизначення, звернення до міжнародних судових органів упродовж восьми років нерівного протистояння не дали шансів державі, частина території якої була окупована, на поновлення порушених кордонів, на забезпечення реалізації суверенних прав.
Агресор в умовах безвідповідальності за вчинені протиправні дії значно розширив масштаби агресії з лютого 2022 року. Нині окуповує частину території України, яка не підкорилася вимогам добровільно позбутися невід’ємного права на суверенітет, на вибір своєї зовнішньої політики добросусідства і всеохоплюючої оборони, від реалізації невід’ємного права на самооборону.
Широкомасштабне вторгнення армії рф в Україну супроводжується масовими вбивствами мирного населення, руйнуванням міст, багатьох населених пунктів, відвертим мародерством.
Агресор ставить протиправні вимоги: змінити внутрішню та зовнішню політику; відмовитися від права на самооборону, від реалізації національної ідеї щодо побудови незалежної, демократичної держави; визнати його зверхність та правильність власних протиправних дій – окупації територій, знищення населення, руйнування населених пунктів, знищення права у його визнаному усім цивілізованим світом розумінні та сприйнятті.
Чи мовчить міжнародне право та чому мовчить і не діє міжнародне право? Голос міжнародно-правових норм, принципів стосовно протидії агресору нині є тихим і безпорадним. Рішення про припинення агресивних воєнних дій на території суверенної держави, винесене Міжнародним судом ООН за зверненням України, агресор демонстративно проігнорував не виконав, не виконує і не має наміру виконувати. Саме таким є ставлення рф до міжнародного права упродовж останнього десятиліття – міжнародне право для нинішнього політичного режиму росії не існує.
Водночас щодня і кожної ночі вчиняються акти воєнних злочинів і тероризму – Україна у вогні терпить знищення житлових будинків, цивільної інфраструктури, численні убивства мирних жителів - нескорених громадян держави, яка прагне бути вільною серед інших вільних держав світу.
Питання про дієвість, ефективність рішення Міжнародного Суду ООН не видається риторичним, оскільки змушує міжнародну спільноту оцінити реалії сьогодення, коли злісний порушник міжнародного правопорядку відчуває власну безкарність та вседозволеність.
Отже, панує протиправна сила у світовому порядку попри вимоги принципів і норм міжнародного права. Система міжнародної безпеки демонструє відсутність ефективних важелів впливу для припинення насилля, агресії, попередження не лише регіональної, але й світової війни, яка загрозою стоїть перед людством.
Історія нині підтверджує постулат про протидію міжнародним правопорушенням силою, яка може стримати порушника, нейтралізувати міжнародну злочинну діяльність. Якщо розглядати акти воєнних злочинів, злочинів проти людяності, злочину геноциду, які вчиняє агресор повсякчас, – як акти терору, то ефективний засіб протидії тероризму – знищення терористів.
Невже цивілізаційний поступ людства у цьому й полягає – знову і знову застосовувати воєнні засоби протидії агресії як ефективний шлях відновлення справедливості у світовому порядку, у міжнародних відносинах.
Загальнолюдські цінності, що мають знаходитися та все ще знаходяться в основі світового порядку, можуть бути захищені правом лише за умови підтримання легітимною силою, що має здатність саме у такий спосіб забезпечити правопорядок, забезпечити дієвість права, а значить – реальність загальнолюдських цінностей у соціальних комунікаціях.
Міжнародна правова система не створила за час після Другої світової війни дієвого механізму підтримання міжнародного правопорядку – у цьому проблема сучасності. Вказана проблема має бути вирішена сьогодні, у найближчій перспективі – вирішена на основі справедливості, забезпеченій силою кожної держави та об’єднаних держав, – силою, де пануючими є важливі для кожного цінності, серед яких найголовнішою є цінність людського життя.
Сила у міжнародному праві має підпорядковуватися праву, а значить справедливості – це не для агресора з його сумнівною, девальвованою політикою, деформованими цінностями та попранням норм і принципів права, а – для усього цивілізованого світу, який має об’єднатися у протидії порушенню міжнародного правопорядку, подолати агресора – якщо не завдяки виключно існуючим міжнародно-правовим механізмам, які не діють і потребують суттєвого оновлення, то завдяки підтвердженій правом силі, що має знайти реалізацію через відповідні правові механізми національної та міжнародної безпеки, індивідуальної та колективної самооборони від агресії.
Павло Богуцький
