Військова злочинність як загроза національній безпеці
Аналіз стану офіційно відображених у державній статистичній звітності злочинності та практики діяльності правоохоронних органів щодо боротьби зі злочинністю за 4 місяці поточного року вражає безпрецедентним в історії сучасної України ростом показників військових кримінальних правопорушень та, водночас, відсутністю належних заходів щодо протидії військовій злочинності.
Зареєстровано 72 493 військові кримінальні правопорушення, з яких 70 634 – самовільні залишення військових частин, місця служби, дезертирство. Загальна злочинність у державі відповідно до статистичних відомостей складає 221 537 кримінальних правопорушень. Відтак частка військових кримінальних правопорушень у загальній злочинності – 32,7 %.
Статистика оминула іншу складову військової злочинності – загальнокримінальні правопорушення, що вчинили військовослужбовці. Такі кримінальні правопорушення, за свідченням працівників правоохоронних органів, можуть сягати 70 тисяч, а тому військовослужбовцями у поточному році вчинено близько 60% від усіх кримінальних правопорушень у державі.
Аналіз свідчить про досить небезпечний показник стану військової злочинності – кожний сьомий з числа тих, хто проходить військову службу вчиняє кримінальні правопорушення. Якщо застосувати інший підхід, то виясниться, що у силах оборони близько 25 бригад складають ті, хто вчинив кримінальні правопорушення. Зважимо на важливу обставину – у залишку з числа зареєстрованих у минулі роки знаходиться більше 100 тисяч військових кримінальних правопорушень, у яких рішення правоохоронними органами не прийняті.
Вбачається, що відповідальні за кримінально-правову політику у державі особи бездіють чи то навмисно, чи то внаслідок відсутності компетентності щодо створення надійних механізмів запобігання військовим кримінальним правопорушенням, а у разі вчинення таких правопорушень – щодо виконання визначених кримінальним та кримінальним процесуальним законодавством завдань. Відповідальні за формування кримінально-правової політики у державі відомі - і у Верховній Раді України, і в Офісі Президента, і в Уряді.
Нагадаємо, що відповідно до Кримінального процесуального кодексу України завданням кримінального провадження є забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Власне, справедливість та ефективність кримінально-правової політики полягає саме у реалізації вказаного завдання, зрозуміло визначеного у кримінальному процесуальному законі.
Незрозуміло інше – чому відповідальні за кримінально-правову політику у державі особи нехтують тим, що правоохоронні органи на сьогодні здатні винести рішення про повідомлення про підозру лише у 3,4 % від числа тих військових кримінальних правопорушень, що є у залишку за поточний та минулі роки? До суду спрямовується лише 1,4 % обвинувальних актів від загальної кількості зареєстрованих кримінальних правопорушень, ще 1,8 % кримінальних правопорушень знайшли вирішення у спосіб направлення до суду клопотань про звільнення осіб, які вчинили військові кримінальні правопорушення, від кримінальної відповідальності.
Причини вчинення військових кримінальних правопорушень та зростання їх кількості на понад 20 тисяч щомісячно не аналізуються, системні заходи щодо виявлення таких причин, запобігання правопорушенням не вживаються. Ігноруються цілком слушні та ґрунтовні пропозиції щодо утворення, організації діяльності системи військової юстиції, де відповідно до усталеної світової практики ефективними є відповідні механізми протидії військовій злочинності.
В умовах гострої необхідності постійного поповнення сил оборони підготовленим особовим складом такий стан військової злочинності руйнує військовий правопорядок створює реальні загрози національній безпеці.
