Україна відіграє роль ключового елемента стабільності світового порядку - Валерій Залужний
"Світовий порядок, який сформувався після Другої світової війни та розпаду Радянського Союзу, безапеляційно руйнується. Війна в Україні стала чи не останнім ударом в основу старого світу та остаточно поставила крапку в його існуванні.
Нерішучість адміністрації Джо Байдена та саме США у прийнятті важливих рішень щодо підтримки України для остаточної поразки Росії не лише підтверджували неспроможність вже впливати на світовий устрій, але й виглядали як спроби все ще врятувати цей світ.
Побоювання можливої поразки Росії призвело до затяжної війни з одного боку та до збільшення фінансових і політичних витрат – з іншого. Затягування війни й усе більше залучення економік демократичних країн, насамперед США, та формування стратегічних союзників Росії призвело до неготовності до надмірних витрат без політичної обґрунтованості...
Світ справді потребував змін. Про них ще в далекому 2007 році хтось заявив на Мюнхенській конференції. І зовсім не випадково вже в 2024 році американці знову обрали своїм президентом Дональда Трампа. Попри величезну критику, він і є насамперед відображенням історичної тенденції. Тенденції, яку необхідно не тільки прийняти, а й рахуватися з нею.
Усвідомлюючи перенапруження, Вашингтон прагне скоротити витрати на зовнішні активи, насамперед в Європі, і, можливо, отримати паузу для підготовки до жорсткої конкуренції з КНР. Особливо показовим у цьому контексті є політичний дискурс та вже окремі рішення, які дедалі більше акцентуються на внутрішніх пріоритетах і ставлять під сумнів безумовність продовження допомоги Україні.
Сама допомога Україні стає залежною від внутрішніх політичних коливань.
Сьогодні, все ще на наше щастя, триває перехідний період.
Зміни, які зараз відбуваються, проходять на фоні карколомного, але все ж системного технологічного прориву в низці визначальних галузей, таких як енергетика, ІТ-технології, особливо штучний інтелект, нанотехнології та нові матеріали, біотехнології та інші.
Як наслідок – усе це спричиняє шалений розвиток засобів збройної боротьби та зміну параметрів сили і могутності держав. Саме це і буде основою формування майбутнього світового порядку й визначатиме суб'єктність її членів.
Перша широкомасштабна війна ХХІ століття в Україні лише підтвердила історичні тенденції розвитку збройної боротьби. Стало очевидним, що сьогодні дешеві та масові озброєння здатні виснажувати дуже дорогу й потужну зброю.
Перебування в стані перехідного періоду, у тому числі на полях битв, з одного боку, та неможливісь забезпечити себе всім спектром оборонних спроможностей за відсутності високих технологій з іншого ставить під сумнів можливість чинити довготривалий опір в умовах війни на виснаження.
Цей факт перетворив Україну на поки що "мегазамовника" зброї, як застарілої, так і нової, зокрема власного виробництва.
Незважаючи на створені нові виміри та небачені раніше перспективи для подальшого розвитку вітчизняного оборонно-промислового комплексу, на жаль, сьогодні єдиною точкою опори на фронті залишається український солдат.
Саме зараз на фронті людина отримує максимальний рівень фізичного та психологічного тиску, небаченого за всю історію воєн. Масове застосування технологій, насамперед безпілотних систем, перетворило людину на полі бою на постійну ціль для ураження впродовж усієї доби та в будь-яку пору року.
Враховуючи фізичну неможливість швидкого поповнення саме людських втрат, виникає нагальна потреба в розробці та формуванні нової парадигми захисту солдата. Ця парадигма має бути адаптованою до сьогоднішніх реалій та потреб – як оборони, так і наступу.
Усе це необхідно розробити швидко. Адже існує ризик не лише вигорання основного стержня спротиву, а також досягнення противником переваги шляхом створення власної системи захисту. Це потребує не тільки завзятості, креативності та здатності української нації переносити на своїх плечах увесь тягар війни.
Стає очевидним, що потрібно системно залучати провідні технології для створення унікальних інноваційних рішень.
Ще одна головна проблема війни на виснаження – удари з повітря по цивільній та військовій інфраструктурі...потребує створення абсолютно нової єдиної системи протиповітряної оборони на всій території країни. Вона повинна бути розподілена територіально та ешелонована за висотою і засобами ППО.
Очевидно, що головний принцип сучасної війни – коли дешеві та масові озброєння здатні виснажувати дуже дорогу та потужну зброю. Саме протиповітряна оборона потребує кардинальних рішень, які без залучення передових і вже відомих технологій просто неможливі.
Під таку кількість засобів нападу просто неможливо будувати систему ППО з надто дорогих у виробництві засобів.
Усе це, мабуть, ще не зовсім розуміють у США, проте судячи з останніх наслідків російських ударів, це добре розуміють у Росії.
Міжнародна підтримка залишається не тільки ключовим фактором у збереженні нашої державності, але й фактором набуття необхідних спроможностей імовірних союзників України.
У таких умовах очевидно, що збереження саме дієвої міжнародної підтримки та побудова майбутніх альянсів є ще однією ключовою задачею дипломатії України.
Наші найближчі сусіди – Європейський Союз – попри намагання зберегти підтримку України, все ще залишаються доволі слабкими, а ще – надто залежними від США та неспроможними на швидкі й жорсткі рішення в зовнішній і оборонній сферах. Країни Європи виявилися неготовими до швидких перетворень в оборонно-промисловому комплексі, поступаючись автократичній Росії та можливостям, перш за все США.
Деякі з них активно розпочали підготовку, як до Другої світової війни, обтяжуючи власний бюджет та не розуміючи, що війни зразка лютого 2022 року вже не буде. Очевидно, що в ЄС сьогодні відсутні достатньо потужні сили, які спроможні виробляти і втілювати жорстку силову політику, і як наслідок – консолідувати економіку цілої низки країн. Особливо, якщо ці країни мають власні амбіції або їхній кордон досить далеко від кордонів Росії.
Також в умовах геополітичної нестабільності очевидне і переформатування самої Європи. Все це підсилюється тим, що керівництво країн Європи побоюється реакції власного електорату, який не готовий до погіршення своїх власних умов існування. За таких обставин сподіватися на довготривалу і, найголовніше, необхідну вже сьогодні допомогу потрібно вкрай обережно.
Разом із тим Сполучені Штати Америки залишаються країною фактично необмежених можливостей та з найбільш розвиненою економікою.
США сьогодні володіють значними запасами застарілих або готових до утилізації ракет, передача яких Україні могла б стати дієвим рішенням. Це озброєння не потребує додаткових бюджетних витрат на утилізацію, а для України є життєво необхідним.
Наприклад, на кінець 2023 року в США виготовлено понад 170 000 ракет Hellfire різноманітних модифікацій. Значна частина цих боєприпасів випущена ще в 1998–2018 роках, а строк їхньої експлуатації зазвичай становить 20–25 років, після чого вони потребують офіційного списання або утилізації.
Крім того, в рамках багаторічної програми Пентагону здійснюється поступовий перехід на нову систему JAGM, яка витісняє Hellfire виробничо й операційно. А отже, значна частина застарілого озброєння буде утилізована або передана іншим країнам-союзникам. Україна може скористатись цим шансом, системно надсилаючи офіційні запити в рамках різноманітних програм, аргументуючи потреби в оперативному посиленні обороноздатності та гарантуючи США раціональне розпорядження запасами.
Президентські перегони в США в 2024 році привели до очікуваних негативних змін у зовнішній політиці щодо підтримки України. Як результат, у контексті нової реальності військова допомога більше не є автоматичною або гарантованою.
Пріоритетність до діалогу з Росією, яка, можливо, зумовлена саме власним баченням ситуації, генерує нові виклики для політичної та безпекової системи. Ситуація потребує негайних заходів для відновлення уваги Сполучених Штатів Америки до підтримки України. Бо саме перемога України є головним чинником збереження глобального лідерства США.
Водночас втрата чіткої позиції Вашингтона щодо України дедалі очевидніше використовуватиметься новою геополітичною віссю Росія – Китай як для послаблення трансатлантичної єдності, так і для переформатування світового порядку.
Скорочення воєнної допомоги Україні певним чином підбадьорює Росію до активних дій проти України, а її союзників, зокрема Китай, до активної реалізації своєї геополітичної доктрини стати "світовою лідируючою силою". Особливо це стосується Тайваню та отримання можливості відрізати логістичні шляхи через Малаккську протоку, а також низки інших дій.
Очевидно, що з урахуванням останніх ударів по об'єктах в Ірані в червні 2025 року геополітична ситуація продовжує загострюватися. Для США цілком реальною стає перспектива отримати одночасно два нових театри воєнних дій на Близькому Сході та в Азійсько-Тихоокеанському регіоні.
Така ситуація вимагатиме безпосередньої участі в бойових діях збройних сил та військово-морського флоту США. Вартість для США буде незрівнянно вищою за допомогу Україні. Зупинити обидва конфлікти можна за рахунок демонстрації сили США через допомогу Україні.
Системно недооцінюється значення перебігу та результатів війни Росії проти України як для регіональної, так і для глобальної стабільності.
Таким чином, підсумовуючи, можна впевнено стверджувати, що поряд із проблемою виживання та збереження державності в сучасному світовому порядку саме Україна відіграє роль ключового елемента стабільності. Результат нашого протистояння з РФ матиме вирішальний вплив не лише на внутрішню безпеку, а й на траєкторію розвитку нового глобального порядку.
У зв'язку з цим Україна має передусім переосмислити власну модель взаємодії з партнерами, зробивши акцент не лише на очікуванні підтримки, але й на активному формуванні бачення власного майбутнього у складі майбутніх безпекових альянсів. Саме через фундаментальні зміни природи війни такі альянси будуть формуватися саме зараз.
Говорячи про суб'єктність нашої держави, варто констатувати, що сформувати такі альянси без України сьогодні неможливо. Ці альянси Україні конче необхідні як для виживання зараз, так і для майбутньої безпеки. Звісно, вони ж стануть і основою майбутнього світопорядку.
Історія наших взаємовідносин із партнерами у безпековій сфері під час війни вже написана. Власний досвід розбудови таких стосунків вказує на значну відмінність між нами та нашими західними партнерами не тільки в прийнятті важливих рішень, а й безпосередньо в осмисленні необхідності тих чи інших кроків.
Нерідко наші ініціативи з формування запитів мали політико-емоційну природу, побудовану як на наслідках російських атак, так і на графіку міжнародної політичної активності. Це, звісно, не лише знижує системність самих запитів, а й не завжди відповідає процедурно-орієнтованій логіці самих західних систем. До того ж більшість таких запитів потребує додаткового часу і можливостей для виконання, тому залишається лише декларативною.
Для ефективного використання часу Україною та для досягнення максимального ефекту в майбутньому потрібне впровадження нової системної політики формування та просування запитів. Ці запити мають виходити за рамки сьогоднішніх або вчорашніх потреб, і головне – враховувати тенденції розвитку ситуації на полі бою.
Імовірно, одним із варіантів формування такої політики може бути проведення цілеспрямованої експертно-аналітичної кампанії, орієнтованої на уряд, сенат, політичні еліти, експертне середовище та широкі кола громадськості в країнах-партнерах, передусім у США, з метою послідовно сформувати змістовні смислові позиції. Ці смислові позиції стануть основою для їхнього власного політичного бачення, яке в майбутньому приведе до очікуваного формування як власних, так і наших потреб.
Чи не першим складним завданням буде довести, що не підтримка України – це головний геополітичний ризик ерозії ролі США як ключового гаранта глобальної безпеки. Головна мета – показати, що перемога України є критичною для того, щоб зберегти глобальну безпекову рівновагу та підтримати лідерські позиції США у світі.
Важливо переконати насамперед США врахувати стрімкий розвиток засобів збройної боротьби та технологій їх застосування. Науково-технічний прогрес вже привів на поле бою шалені зміни, які повністю змінили природу війни. Ця нова природа, звісно, стане основою глобальної безпеки, але, на жаль, залишається поки невідомою для США. І це ще одна загроза втрати глобального лідерства.
Надважливо залучити саме США не лише в процес озброєння України, а й у процес модернізації власного озброєння, що використовується у війні України проти Росії. Окрім того, треба спонукати США розробляти нове озброєння, використовуючи наш досвід. Та найголовніше – треба залучити США до процесу формування тенденцій розвитку збройної боротьби, щоб унеможливити зупинку технологічних спроможностей.
Звичайно, для реалізації цього потрібно здійснити низку виважених кроків. Найпростішим рішенням може бути, наприклад, створення сумісного наукового або аналітичного центру, де експерти саме з України та представники відповідних інституцій США зможуть незалежно давати оцінку тим чи іншим подіям та фактам. Така модель дозволить не залежати від емоційної чи політичної риторики, а впливати на рішення партнерів шляхом системної, формалізованої, а головне незворотної науково-обґрунтованої комунікації.
Потрібно зауважити, що західні системи прийняття рішень, попри політичні коливання, залишаються інституціонально стабільними. Вони передбачають обов'язкову реакцію на формалізовані звернення та схильні до дотримання процедури. Навіть за умов зміни політичного курсу. Саме ця особливість може і повинна бути використана Україною, щоб посилити стратегічне партнерство.
Цікавим прикладом ефективного використання різних інструментів є практика Ізраїлю в комунікації зі США. Саме такі дії в підсумку привели до того, що в 1989 році США офіційно визнали Ізраїль "основним союзником поза межами НАТО", що юридично закріпило преференційні умови для оборонної співпраці.
Геополітична нестабільність, яка виникла, зокрема, через війну в Україні, попри нові виклики та загрози, вже дала шанс нашій державі.
Саме український солдат відвоював не тільки державність, а й виборов право на здобуття нашої суб'єктності в геополітичному просторі. Реалізація цього історичного шансу відбувається саме зараз. Успіх буде залежати від того, наскільки ефективними будуть наші зусилля у виживанні сьогодні та розбудові нашого майбутнього.
Очевидно, ці два взаємозалежних процеси сьогодні неможливі без сильних союзників. Формування ж такого кола союзників в силу низки причин без США неможливе. Саме США здатні не тільки надати необхідну підтримку Україні та сформувати новий демократичний альянс, а й через певні кроки зберегти свою лідерську роль у системі світової безпеки.
І, як не дивно, але саме наше виживання як крок до побудови нашого спільного майбутнього залишається єдиною логічною перспективою. Перспективою, яку потрібно формувати сьогодні".
