Перейти до основного змісту
Українське Право
Головна Колонка редактора donum auctoris Деолігархізація у законі

Деолігархізація у законі

· 11:15
Деолігархізація у законі

Україна та олігархи у добу Незалежності стали настільки поєднаними, що роздільне їхнє існування важко уявляється. Адже олігархи по-українськи сьогодні – це влада, економіка, соціальна сфера, фінансова система, медіа, напрями діяльності правоохоронної системи або ж правоохоронна система загалом, це, насамкінець, – правосуддя. Але усі ці складові невидимі для ока, приховані та прикриті ковдрами неправди для збереження олігархічної системи та розквіту у тій частині нашого життя, яка не прагне публічності та існує у тіні.

Українське суспільство сприймає такий стан речей як даність, як неформальний атрибут суспільного співіснування, що має цілком реальний зміст – збагачення купки тих, хто є олігархами, або ж тих, хто бажає ними стати, докладаючи титанічних зусиль і у бізнесі, і у політиці, – та зубожіння переважної більшості населення країни.

Олігархія у сучасному світі має достатньо обмежені можливості для свого існування – зрілі демократії не сприймають правил олігархії, автократії ведуть активний обмежувальний наступ на олігархів, змушуючи сприйняти власні правила, або ж – не наближуватися до політики. Якщо виявляється, що олігархи мають політичне панування та усі можливості для цього, то такий стан стосуватиметься країн, де і політична, і правова культури знаходяться на первинному етапі розвитку, а громадянське суспільство – або ж не функціонує, або ж представлене інститутами, що не мають вирішального значення в організації суспільного життя.

Так чи інакше, але бажання олігархів в Україні – керувати публічними справами та вирішувати публічні питання на свою користь – все ще залишається досить потужним сигналом для усіх, у тому числі для іноземного капіталу. Проблема є такою, що стосується національної безпеки, реального та майбутнього існування української держави. Дійсно, складно уявити, що олігархічна система першочерговим завданням матиме забезпечення національної безпеки – подібне вирішення можливе лише за умови, що національна безпека стане сферою приватного інтересу олігархів, а національні інтереси будуть головними у формуванні олігархами внутрішньої політики, взаємовідносин із суб’єктами зовнішньої політики, що у реаліях є неможливим.

Національні інтереси для олігархів мають реальне значення лише у контексті інтересів сформованої ними системи цінностей та можливості збагачення, збереження й розквіту капіталу з використанням усіх можливостей, що має українське суспільство. Завдання олігархічної системи полягає у приватизації держави, перетворення механізму держави в інститути власної безпеки – як економічної, фінансової, так і політико-правової. А в такому разі виявляється, що олігархат – або ж олігархічна система – стає відвертим ворогом усього, що стоїть на перешкоді досягненню олігархами вказаного завдання.

Першим кроком у протистоянні олігархічному режиму є відділення влади від бізнесу, мінімізація впливу бізнесу на вирішення питань формування та реалізації державної політики, знищення тіньових важелів впливу на політику і на політиків. В українських реаліях вказана проблема є надскладною. Поширеною є формула щодо політичної волі у подоланні залежності політики від олігархів та бізнесу, але проблема української влади – це проблема витоків політичної волі, а першоджерело, на жаль, – у сфері давно сформованої олігархічної системи, у сфері бізнесу. Рівень політико-правової культури українського суспільства наразі є таким, що не дозволяє вийти за межі впливу олігархів і бізнесу на владу.

Видається, що шлях на розрив тісно сплетених зв’язків олігархічної системи і держави є виключно єдиним стратегічним курсом, який би дозволив вибудувати правові правила взаємовідносин бізнесу, насамперед: великого бізнесу – і влади, великого бізнесу – і політики.

Вказане завдання є цілком реальним для виконання в умовах існування сильної держави, про що йдеться у Френсіса Фукуями, – в умовах функціонування сильних інститутів держави, незалежного і некорумпованого суду. Для України – це проблема за визначенням є надскладною – влада за усі часи існування незалежності не спромоглася вирішити вказане актуальне для сьогодення та майбутнього завдання через низку причин: від активного зовнішнього впливу Російської Федерації, державна політика якої заснована на невизнанні української ідентичності, української державності та її руйнуванні, до внутрішніх корупційних механізмів і використання влади як засобу вирішення бізнесових оборудок в усіх можливих формах. Проте в умовах демократичного устрою іншого способу протидії впливу олігархату на владу і політику не існує, оскільки інший шлях – це шлях автократії, відвертого силового знищення олігархічної системи навіть за умов попрання прав та інтересів великого бізнесу. Такі приклади протидії впливу олігархів на політику також відомі.

Деолігархізація України можлива на основі правил, що мають бути виписані у законі. Один з проектів законів сьогодні запропонувала влада. Проект, який має настільки недосконалі юридичні формули та конструкції, що змушує ставити під сумнів саму ідею деолігархізації, оскільки зі змісту законопроекту вбачається його спрямованість на протидію обраним для деолігархізації цілком конкретним особам, які впливають на політику, або ж перебувають в українській політиці.

Законопроект містить загрозу переходу у ручний режим – тобто авторитарний – визначення належності до олігархів та обмеження прав віднесених до олігархів особам.

Все це піддається критиці, що зрозуміло. Але зауваження нині сприймаються владою як бажання продемонструвати відданість олігархічній системі та олігархам, що не позбавлено, на жаль, свого сенсу.

Законопроект про деолігархізацію занадто схожий із законопроектом про люстрацію української влади, який став законом, що застосовувався і продовжує діяти в умовах семилітнього розгляду в Конституційному Суді України положень, які є очевидно неконституційними навіть для початкового, але все ж сумлінного юриста.

Адже у процесі застосування закону про люстрацію виявилося, що люстрували у багатьох випадках (або ж навіть – у переважній більшості випадків) не тих і не у той спосіб.

Невже знову має бути прийнятий закон, який буде інструментом, що видає не мелодію правового звучання, а окремі звуки, схожі на голос у правовій пустелі, де норми права – занесені піском нерозуміння та правового невігластва?!

Як висновок – деолігархізація має відбутися неодмінно, і кращий шлях – визначити усі правила у законі, однак: такий закон має містити якісний, безспірний, беззаперечний і дієвий механізм – на основі усвідомлення правової природи кожної норми.

Петро Ясен

Поділитись: