Ірраціональний розлад правоохоронної системи – «Чаусофобія»

Відомі обставини викриття корумпованого – виключно за оприлюдненою, офіційною версію від влади та органу досудового розслідування, – судді Чауса на тлі проведення судової реформи завершилися його конспірологічним зникненням, переховуванням на території сусідньої держави.
Нагадаємо: саме цей суддя виніс безпрецедентне судове рішення – обвинувальний вирок Геннадію Корбану, переслідування якого було одним з епізодів політичного і правового протистояння після 2014 року в Україні.
Спроби отримати у сусідній державі політичний притулок не мали успіху, і замість офіційної передачі органам досудового розслідування України, відбулися події, котрі не мають свого логічного пояснення, якщо знову ж не вдаватися до конспірологічного тлумачення, – Чаус виявився, після тривалого періоду замовчування свого місця знаходження, у непримітному селі на Вінниччині.
Здавалося, все стає на свої місця – орган досудового розслідування, який оголосив розшук, має здійснити затримання особи, звернутися до суду та здійснити усі необхідні та достатні для встановлення істини у кримінальному провадженні слідчі, оперативно-розшукові дії для завершення досудового розслідування.
Проте – це за звичайних, законних обставин діяльності правоохоронної системи держави.
Іншими виявилися дії правоохоронців, свідками яких ми стали: переховування Чауса підрозділом СБУ, перехват і детективна погоня НАБУ за ідентифікованим екіпажем СБУ, намагання потрапити на територію установи СБУ і застосування сили до НАБУ з метою перешкодити їхнім діям, які, хоч і були вчинені у силовий спосіб, але мали відповідне кримінально-процесуальне пояснення.
Проте з відеозапису та слів Чауса відомо, що його викриття у вчиненні корупційного злочину мало виключно провокаційний, замовний характер.
Чи це так – мало б встановити слідство.
Офіс Генерального прокурора, де діє орган процесуального керівництва досудовим розслідуванням, повідомив, що Чаус є потерпілим від протиправних дій щодо його викрадення та підозрюваним у кримінальному провадженні про отримання хабаря у значній сумі.
Подвійний процесуальний статус – потерпілий та підозрюваний – не суперечить загалом положенням закону.
Дійсно, це так – не суперечить.
А що ж залишається без відповіді і без коментарів? Історія викрадень і перетину Чаусом державного кордону України, історія державних стосунків у зв’язку з цим між сусідньою суверенною державою та Україною, історія взаємодії правоохоронних органів держави, історія впливу прокуратури на законність дій та діяльності правоохоронців, історія поваги до закону, до особи, ким би така особа не була і у чому б вона не підозрювалась, історія поваги до прав людини, якою може бути кожний з українців за умови зіткнення з діяльністю правоохоронної системи.
Жодна з історій не завершена, але прикро спостерігати за ірраціональними діями правоохоронців, які – або ж не мають професійного розуміння стосовно виконання своїх, чітко визначених законом, обов’язків, або ж – діють свідомо на шкоду інтересам не лише окремої особи, але й усіх нас – у контексті забезпечення законності та верховенства права.
Діагностувати (юридично – кваліфікувати) все, що сталося, достатньо складно, оскільки події не мають своєї завершеності.
Однак виявляється страх, що супроводжує суддю Чауса з моменту винесення ним згаданого вироку, публічного викриття в отриманні хабара, той страх, який має хронічні ознаки фобій – як ірраціонального розладу правоохоронної системи держави, та який є потужною силою для будь-яких маніпуляцій не лише з учасниками кримінального процесу, але й із самою правоохоронною системою.



