Застосування Конвенції організації об'єднаних націй про договори міжнародної купівлі-продажу товарів: практика Бельгії
Продовжуючи розгляд міжнародної практики щодо застосування конвенцій ЮНСІТРАЛ, зупинимося на досвіді Бельгії з вирішення спорів, де застосовано Конвенцію організації об'єднаних націй про договори міжнародної купівлі-продажу товарів (КМКПТ).
Так у справі, що будемо розглядати спір був щодо порушень статей 3 (1); 6; 7 (1); 11; 29 (1); 57 (1) КМКПТ. А саме:
- Договори на поставку товарів, які потребують подальшого виготовлення або виробництва, вважаються договорами купівлі-продажу, якщо сторона, що замовляє товар, не бере на себе зобов'язання поставити істотну частину матеріалів, необхідних для виготовлення або виробництва таких товарів. (3 (1));
- Сторони можуть виключати застосування цієї Конвенції або, за умови додержання статті 12, відступати від будь-якого з її положень чи змінювати його. (6);
- При тлумаченні цієї Конвенції належить враховувати її міжнародний характер та необхідність сприяти досягненню однакового її застосування й додержання сумлінності в міжнародній торгівлі. (7 (1));
- Не вимагається, щоб договір купівлі-продажу укладався чи підтверджувався в письмовій формі або підпорядковувався іншій вимозі щодо форми. Він може доводитися будь-якими засобами, включаючи свідчення. (11);
- Договір може бути змінений або припинений шляхом простої згоди сторін. (29 (1));
- Якщо покупець не зобов'язаний сплатити вартість у будь-якому визначеному місці, то він повинен сплатити її продавцеві: a) в місці розміщення комерційного підприємства продавця; або b) якщо платіж має бути зроблений при передачі товару чи документів, - в місці їх передачі (57 (1)).
Продавець з Бельгії і покупець з Франції вступили в переговори про виробництво й поставку пейджерів. Сторони підписали протокол про наміри, у якому прямо обумовлялося, що остаточна угода буде укладена після подальших переговорів. Проте, у протоколі було сказано про намір продавця замовити 30 000 пейджерів і були вказані терміни поставки і ціна за один пристрій. У протоколі також передбачалося, що взаємні відносини сторін як до, так і після укладення остаточної угоди регулюються законодавством Франції. До наміченої дати сторони так і не уклали остаточного договору, проте продовжили переговори про його умови. Через деякий час рентабельність проекту стала викликати сумніви, оскільки продажі пейджерів у Франції в передріздвяний період виявилися гіршими від очікуваних. Під час однієї із зустрічей сторони обговорили можливі варіанти світового врегулювання справи, які були згодом відображені в протоколі наради, складеному покупцем і направленому продавцю. Продавець відгукнувся через два місяці і заявив, що, скасувавши замовлення, покупець порушив свої зобов’язання. Покупець же стверджував, що ніякого замовлення не робив. Продавець звернувся до суду з вимогою зобов’язати покупця оплатити 30 000 пейджерів і забрати їх у продавця.
Бельгійський суд першої інстанції визнав, що він не володіє міжнародною компетенцією для розгляду даного спору, оскільки основне зобов’'язання підлягало виконанню у Франції.
Продавець подав апеляційну скаргу. Прийнявши скаргу до розгляду, апеляційний суд зробив висновок, що французьке законодавство, про яке говорилося у протоколі про наміри, всупереч заявам покупця включає і КМКПТ, яка була ратифікована Францією. Згідно зі статтею 3 (1) КМКПТ, договори на поставку товарів, які потребують подальшого виготовлення або виробництва, вважаються договорами купівлі-продажу. Оплата товару є основним зобов’язанням покупця. У протоколі про наміри було зазначено місце, у якому потрібно було виконати зобов’язання з постачання товару, проте нічого не говорилося про те, у якому місці потрібно виконати зобов’язання по його оплаті. Згідно зі статтею 57 (1) КМКПТ, у подібному випадку оплата повинна бути проведена в місці знаходження комерційного підприємства продавця (тобто в Бельгії). Таким чином, бельгійські суди відповідно до статті 5 (1) Брюссельської конвенції мають міжнародну компетенцією для розгляду даного спору.
Суд зазначив, що, хоча порядок укладення договорів купівлі-продажу визначено в частині II КМКПТ, яка передбачає подання оферти та її акцепт, сторони можуть прийти до угоди поступово в процесі переговорів (і в цьому випадку етапи надання оферти і акцепту чітко не розмежовані) відповідно до принципу автономії сторін, закріпленому в статті 6 КМКПТ. У протоколі про намір сторони вказали ряд істотних елементів майбутнього договору. Цей протокол можна розглядати як принципову згоду, яка не залишає сторонам права відмовлятися від виконання вже досягнутих домовленостей. Хоча офіційного договору так і не було укладено, сторони продовжували переговори і досягли угоди з ряду питань. З цієї причини аргумент покупця про те, що він не робив продавцеві ніякого замовлення був відхилений.
Коли рентабельність всього проекту стала викликати сумніви і сторони обговорили можливі варіанти дій, одним з таких варіантів було скасування замовлення. Продавець у розумний строк не відреагував на представлений йому протокол наради і не висловив заперечень з приводу його змісту. Згідно зі статтею 29 (1) і статті 11 КМКПТ, договір може бути змінений або припинений шляхом простої згоди сторін, наявність якого може доводитися будь-яким чином, включаючи поведінку самих сторін. Умови міжнародної торгівлі вимагають, щоб сторони упродовж розумного строку реагували на повідомлення, які викликають у них заперечення, оскільки у сфері торгівлі мовчання однієї зі сторін у відповідь на подану їй документацію зазвичай розцінюється як знак згоди. Виходячи з цього, суд прийшов до висновку, що замовлення було скасовано за згодою сторін і вимога продавця про те, щоб покупець все ж купив у нього 30 000 пейджерів, є необґрунтованою, суперечить принципу добросовісності, якого належить дотримуватися при застосуванні і тлумаченні КМКПТ (стаття 7 (1) КМКПТ). З цієї причини позов продавця був відхилений.
Наступна справа стосується спору щодо статей 1 (1)(b); 39(1); 46; 49; 50; 51; 74; 78 КМКПТ. А саме:
- b) коли згідно з нормами міжнародного приватного права застосовано право Договірної держави. 1 (1)(b);
- Покупець втрачає право посилатися на невідповідність товару, якщо він не повідомляє продавця про характер невідповідності, в розумний строк після того, як вона була чи повинна була бути виявленою покупцем. 39(1);
- 1) покупець може вимагати виконання продавцем своїх зобов'язань, якщо тільки покупець не вдався до засобу правового захисту, не сумісного з такою вимогою;
2) якщо товар не відповідає договору, покупець може вимагати заміни товару тільки в тому разі, коли така невідповідність є істотним порушенням договору й вимогу про заміну товару заявлено або одночасно з повідомленням, даним відповідно до статті 39, або в розумний строк після нього;
3) якщо товар не відповідає умовам договору, покупець може вимагати від продавця усунення цієї невідповідності шляхом виправлення, крім випадків, коли це є нерозумним з урахуванням усіх обставин. Вимога про усунення невідповідності товару договорові має бути заявлена або одночасно з повідомленням, даним відповідно до статті 39, або в розумний строк після нього (46);
- 1) покупець може заявити про розірвання договору: a) якщо невиконання продавцем будь-якого з його зобов'язань за договором або за цією Конвенцією є істотним порушенням договору; або b) у разі непоставки, якщо продавець не поставляє товар протягом додаткового строку, встановленого покупцем відповідно до пункту 1 статті 47, або заявляє, що він не здійснить поставки протягом установленого таким чином строку;
2) однак у разі, коли продавець поставив товар, покупець втрачає право заявити про розірвання договору, якщо він не зробить цього: a) щодо прострочення у поставці - протягом розумного строку після того, як він довідався про те, що поставка здійснена; b) щодо будь-якого іншого порушення договору, крім прострочення в поставці, - протягом розумного строку: i) після того як він довідався чи повинен був довідатися про таке порушення; ii) після закінчення додаткового строку, встановленого покупцем відповідно до пункту 1 статті 47, чи після того як продавець заявив, що він не виконає своїх зобов'язань протягом такого додаткового строку; або iii) після закінчення будь-якого додаткового строку, зазначеного продавцем відповідно до пункту 2 статті 48, чи після того як покупець заявив, що він не прийме виконання (49);
- якщо товар не відповідає договору й незалежно від того, чи була вартість вже оплачена, покупець може знизити ціну в тій пропорції, в якій вартість, котру фактично поставлений товар мав на момент поставки, співвідноситься з вартістю, яку на той момент мав би товар, відповідний договору. Однак, якщо продавець усуває недоліки на виконання своїх зобов'язань відповідно до статті 37 чи статті 48, або, якщо покупець відмовляється прийняти виконання з боку продавця згідно з цими статтями, покупець не може знизити ціни (50);
- 1) якщо продавець поставляє лише частину товару або якщо лише частина поставленого товару відповідає договору, положення статей 46-50 застосовуються щодо частини, якої не вистачає, або частини, що не відповідає договору.
2) покупець може заявити про розірвання договору цілком лише в тому разі, якщо часткове невиконання або часткова невідповідність товару договорові є істотним порушенням договору (51);
- збитки за порушення договору однією із сторін становлять суму, що дорівнює тій шкоді, включаючи упущену вигоду, якої зазнала інша сторона внаслідок порушення договору. Такі збитки не можуть перевищувати шкоди, яку сторона, що порушила договір, передбачала чи повинна була передбачати в момент укладення договору як можливий наслідок його порушення, враховуючи обставини, про які вона в той час знала чи повинна була знати (74);
- якщо сторона допустила прострочення у виплаті ціни чи іншої суми, інша сторона має право на відсотки з простроченої суми, без шкоди для будь-якої вимоги про відшкодування збитків, які можуть бути стягнуті на підставі статті 74 (78).
Щодо суті справи, то відповідач-покупець з Бельгії замовив товар у позивача-продавця з Голландії. Покупець виявив невідповідність товару, однак лише в загальних рисах описав виявлені дефекти і заявив, що йому довелося істотно знизити ціну при подальшому продажу товару своїм клієнтам. Апеляційний суд визнав, що до цієї справи може бути застосована КМКПТ відповідно до її статті 1 (1) (b).
Незважаючи на заяву продавця про те, що він не отримував листи з претензіями, суд визнав доведеним, що лист був відправлений покупцем і отримано продавцем протягом розумного строку відповідно до вимог статті 39 (1) КМКПТ. Суд також зробив висновок, що, хоча скарга була направлена пізніше стандартного терміну, передбаченого загальними умовами, вона все ж була направлена своєчасно за змістом статті 39 КМКПТ, оскільки стандартні умови не виключали можливість застосування КМКПТ.
Суд зробив висновок, що покупець не має права вимагати відшкодування збитків на підставі статті 74 КМКПТ, оскільки він не надав достатніх доказів того, що товар мав дефекти. Покупець не вимагав ні заміни товару (стаття 46 КМКПТ), ні розірвання договору або його частини (статті 49 і 51 КМКПТ) і тому мав право лише на зниження ціни.
Суд зробив висновок, що продавець належним чином знизив ціну на товар відповідно до статті 50 КМКПТ. Суд зобов’язав покупця відшкодувати збитки продавцю і виплатити відсотки на підставі статті 78 КМКПТ відповідно до застосовних загальних умов.
