Застосування Конвенції про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товарів: практика Чорногорії
Продовжуючи розгляд міжнародної практики щодо застосування конвенцій ЮНСІТРАЛ, зупинимося на досвіді Чорногорії з вирішення спорів, де застосовано Конвенцію про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товарів (Конвенція про позовну давність).
Перша справа, яку розглянемо, стосується порушень Конвенції про позовну давність: ст. 8 (строк позовної давності встановлюється у чотири роки); ст. 21 (якщо перебіг строку позовної давності не може бути припинений кредитором через незалежні від нього обставини і, яких він не може уникнути або подолати, то строк позовної давності не буде вважатися таким, що минув до закінчення одного року від дня припинення дії відповідної обставини.); ст. 23 (незалежно від положень цієї Конвенції строк позовної давності в будь-якому випадку минає не пізніше, ніж через 10 років від дня, коли цей строк розпочався згідно зі статтями 9, 10, 11 і 12 цієї Конвенції.); а також – справа, яка стосується строків позовної давності за позовом про порушення договору міжнародної купівлі-продажу товарів.
Компанія Enker Inc., що спеціалізується на виробництві свічок запалювання і виробів з технічної кераміки, розташована у м. Тешань (Боснія і Герцеговина), Зеніцько-Добойський кантон - територіальне утворення з центром у м. Зіниця (Боснія і Герцеговина) (позивачі) і чорногорська компанія Zeljezara Niksic Lld (відповідач) уклали договір міжнародної купівлі-продажу товарів. Товар був поставлений, однак сплачений не повністю: згідно з рахунком-фактурою № 225/92 від 12 березня 1992 року, відповідач заборгував позивачу суму в розмірі 2477,00 динарів (еквівалентну 17,75 дол. США).
Десятого серпня 2007 року правонаступник первісного позивача (що змінився у результаті приватизації) звернувся до комерційного суду Подгориці з позовом про виплату належної йому суми в розмірі 17,75 дол. США, а також додаткової суми в розмірі 1,69 дол. США для покриття змін обмінного курсу. Позивач клопотав також про виплату передбаченої законом пені за період прострочення. Покупець платити відмовився, заявивши, що позов є недійсним, так як позивач не подав його у встановлені законом строки.
Комерційний суд Подгориці вимоги позивача відхилив.
Керуючись статтею 8 Закону «Про вирішення колізій норм національного законодавства до положень законодавства інших країн» (стаття 8 Закону «Про вирішення колізій норм національного законодавства до положень законодавства інших країн» передбачає, що «строки давності визначаються відповідно до норм законодавства, яке застосовується до змісту правочину або судового позову»), суд визначив, що застосуванню підлягає Конвенція про позовну давність, яка була прийнята в Нью-Йорку 13 червня 1974 роки (ратифікована Чорногорією і опублікована в «Офіційному віснику Соціалістичної Федеративної Республіки Югославії (Міжнародні договори)», № 5 від 13 липня 1978 року) та учасниками якої є як Боснія і Герцеговина, так і Чорногорія.
Згідно з положеннями статті 8 Конвенції про позовну давність, право вимагати виконання зобов'язання закінчується через чотири роки з дати виникнення вимоги. Згідно ж зі статтею 21 тієї ж Конвенції, якщо протягом строку позовної давності не може бути припинений кредитором через незалежні від нього обставини, які він не міг уникнути або подолати, то строк позовної давності не буде вважатися вичерпаним до закінчення одного року з дня припинення дії відповідних обставин. Крім того, статтею 23 Конвенції передбачено, що строк позовної давності в будь-якому випадку закінчується не пізніше, ніж через 10 років з дня, коли почався його перебіг.
Суд встановив, що позивач пред’явив до відповідача позов про сплату належного залишку ціни товару 10 серпня 2007 року, а війна в Боснії і Герцеговині розпочалася 6 квітня 1992 року та офіційно закінчилася 21 листопада 1995 року, що і слід вважати датою припинення дії непереборних обставин, які пом’якшують вимоги про строки позовної давності. На цій підставі суд визначив, що строк давності за поданим на його розгляд позов закінчився у листопаді 2000 року, тобто після чотирьох років з листопада 1996 року, який настав через рік після закінчення війни і, таким чином, є граничним строком, встановленим статтею 21 Конвенції про позовну давність. Відповідно до цього суд зробив висновок, що позивач не має права вимагати сплати залишку ціни, узгодженої у договорі купівлі-продажу.
Покупець оскаржив рішення комерційного суду Подгориці в апеляційному суді Чорногорії. Апеляційний суд скаргу відхилив, визнавши, що рішення комерційного суду відповідає законодавству.
Наступна справа щодо порушення вимог Конвенції про позовну давність, визначених у статтях 8 та 10 (1) (вважається, що право на позов, яке випливає з порушення договору, виникає в той день, коли мало місце таке порушення).
Справа стосувалася двох основних питань: по-перше, договірних зобов’язань відповідача по сплаті зазначеної в рахунку покупної ціни, з приводу якої відповідач не висловлював ніяких заперечень, і, по-друге, встановленого законом чотирирічного строку, протягом якого іноземний позивач повинен пред’явити вимоги, що випливають з порушення договору міжнародної поставки товарів.
У 2001 році канадська компанія Mi-Rad International Inc. (продавець і позивач) та чорногорська компанія Top Art Lld (покупець і відповідач) уклали договір про поставку товару. Відповідачу було виставлено рахунок на суму в 21019,08 дол. США за куплений товар, з приводу ціни і кількості якого їм не було висловлено жодних претензій. Відповідач заплатив 10 413,62 дол. США через уповноважені банки, 8 095,32 дол. США через уповноваженого працівника фірми-позивача і залишився винен ще 2 510,14 дол. США.
Двадцять дев’ятого вересня 2005 року продавець через суд вимагав від покупця заплатити 4 462,04 дол. США та відсотки. Ця сума включала невиплачений залишок у розмірі 2 510,14 дол. США та вимогу про компенсацію понесених збитків у розмірі 1 951,90 дол. США. Продавець вказав, що збитки пов’язані з порушенням договору відповідачем і що сума боргу не викликає спорів, про що свідчить електронне листування між сторонами. Покупець же платити відмовився, заявивши, що ціна поставленого товару не була заздалегідь узгоджена, а навіть якби і була, то вимоги позивача все одно втратили силу, оскільки той не пред’явив їх у встановлений законом строк.
Комерційний суд Подгориці відхилив доводи покупця про те, що сторони не погодили ціну товару, оскільки відповідач не надав жодних доказів на підтвердження своїх аргументів, хоча на ньому лежав тягар доведення згідно з пунктом 3 статті 219 Цивільно-процесуального кодексу Чорногорії (ЦПК) (Офіційний вісник Республіки Чорногорія, № 22/04). У той же час суд встановив, що товар було поставлено відповідачу і що той виплатив велику частину ціни (у цілому 18 508,94 дол. США); суд також констатував, що покупець не надав жодних доказів того, що він висловлював позивачеві претензії щодо типу, кількості або ціни товару.
Щодо другого заперечення відповідача суд виніс таке визначення: «Оскільки позивачем є іноземна юридична особа, при розгляді його вимог слід керуватися Конвенцією про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товарів, яка була прийнята 13 червня 1974 року в Нью-Йорку (ратифікована і опублікована в Офіційному віснику Соціалістичної Федеративної Республіки Югославії (Міжнародні договори), № 5 від 13 липня 1978 року), згідно з положеннями статті 8 даної Конвенції, право на пред’явлення вимог зберігається протягом чотирьох років, а, згідно з пунктом 1 статті 10, право на вимогу, що випливає з порушення договору, виникає у справі, коли таке порушення мало місце. Оскільки товар був замовлений 2 листопада 2001 року (про що свідчить відповідний рахунок-фактура), а позовну заяву було подано в суд 29 вересня 2005 року, чотирирічний термін для пред’явлення вимог, що випливають з договорів міжнародної купівлі-продажу товарів (згідно з положеннями статті
8 Конвенції), на той момент ще не закінчився».
Разом з тим, суд визнав, що вимога позивача є прийнятною лише в частині сплати боргу, що утворився в результаті порушення договору, і зобов’язав відповідача сплатити позивачу суму боргу в розмірі 2 510,14 дол. США, а також відповідні відсотки за період з 29 вересня 2005 року (дата подачі позову) протягом восьми днів з дня прийняття остаточного рішення. Вимога позивача про виплату компенсації збитків у розмірі 1 951,90 дол. США, а також відсотків з цієї суми було відхилено, оскільки позивач не зміг представити доказів понесених збитків і його розміру, бо на ньому лежить тягар доведення згідно з пунктом 2 статті 219 ЦПК .
Покупець оскаржив рішення комерційного суду м. Подгоріца в Апеляційному суді Чорногорії. Апеляційний суд скаргу відхилив, визнавши рішення комерційного суду законним.
Таким чином, під час розгляду спорів про виконання міжнародних договорів купівлі-продажу, суди є послідовними у застосуванні строку позовної давності, що засвідчує, зокрема, судова практика Чорногорії.
