Застосування Конвенції про визнання і приведення у виконання іноземних арбітражних рішень (Нью-Йоркська конвенція): практика Грузії
У Грузії упродовж останніх років мали місце випадки застосування Верховним судом Конвенції про визнання і приведення у виконання іноземних арбітражних рішень, тобто – так званої Нью-Йоркської конвенції.
Так, чотирнадцятого вересня 2011 року Ризький об’єднаний третейський суд виніс арбітражне рішення, яке зобов’язує відповідача ТОВ L заплатити певну суму позивачу АТ Р. АТ Р звернулося до Верховного суду Грузії з клопотанням про визнання і приведення арбітражного рішення у виконання у Грузії. ТОВ L висловило заперечення проти виконання арбітражного рішення на тій підставі, що не мало інформації про арбітражний розгляд, а саме рішення винесено за рамками арбітражної угоди. ТОВ L також заявило, що згаданий в арбітражному рішенні договір іпотеки не мав відношення до предмету спору, внаслідок чого арбітражне рішення порушувало підпункти (а.с.) і (а.d.) пункту (а) частини 1 статті 45 закону Грузії «Про арбітраж» (аналогічні підпунктами (b) і (с) пункту 1 статті V Нью-Йоркської конвенції).
Верховний суд Грузії задовольнив клопотання про визнання і приведення до виконання арбітражного рішення. З приводу заперечення про порушення підпункту (а.с.) пункту (а) частини 1 статті 45 Закону «Про арбітраж» суд зауважив, що з матеріалів справи і арбітражного рішення випливає, що ТОВ L було повідомлено про арбітражний розгляд, представило відповідь на позов, а його керівникам були належним чином вручені судові повістки. У зв’язку з другим аргументом про порушення підпункту (а.d.) пункту (а) частини 1 статті 45 Закону «Про арбітраж» Верховний Суд визначив, що арбітражне рішення не стосується договору іпотеки. Суд прийшов до цього висновку, вивчивши резолютивну частину арбітражного рішення і встановивши, що там не міститься жодних вказівок щодо договору іпотеки. Після цього Верховний суд за власною ініціативою розглянув питання про те, чи не суперечить арбітражне рішення публічному порядку в сенсі підпункту (b.b.) пункту (b) частини 1 статті 45 Закону «Про арбітраж» (аналогічний підпункту (b) пункту 2 статті V Нью-Йоркської конвенції). Проаналізувавши питання про те, чи не порушує арбітражне рішення вимоги частини 2 статті 276 і частини 11 статті 301 Цивільного кодексу Грузії, суд прийшов до висновку, що, оскільки арбітражне рішення не передбачає і не стосується продажу заставного майна в рахунок погашення позовних вимог і оскільки ТОВ L не заявило про те, що вирученої суми було недостатньо для погашення позовних вимог, частина 2 статті 276 і частина 11 статті 301 Цивільного кодексу застосовуються, а арбітражне рішення не суперечить публічному порядку. В іншому випадку ТОВ S.F.M. уклало договір купівлі-продажу з Міською радою м. Батумі. Згодом між сторонами виник спір і ТОВ S.F.M. розпочало арбітражний розгляд у Міжнародному комерційному арбітражному суді при Торгово-промисловій палаті Російської Федерації (МКАС), як це було передбачено договором. 24 травня 2007 р. МКАС виніс рішення, яким запропонував Міській раді відшкодувати ТОВ S.F.M. збитки і витрати. ТОВ S.F.M. звернулося до Верховного суду Грузії з клопотанням про визнання арбітражного рішення і його приведення у виконання у Грузії, на що Батумська міська рада заявила заперечення на підставі підпункту (а) пункту 2 статті V Нью-Йоркської конвенції та закону Грузії «Про міжнародне приватне право». Міська рада стверджувала, що за грузинськими законами об’єкт спору не міг бути предметом арбітражного розгляду і що Раді не було направлено копії позовної заяви ТОВ S.F.M. і, таким чином, було невідомо про зміст претензій ТОВ S.F.M.
Верховний суд Грузії задовольнив клопотання про визнання і приведення до виконання арбітражного рішення. При цьому Верховний Суд зазначив, що він не має права переглядати законність і вмотивованість іноземних арбітражних рішень, а зобов’язаний приводити їх до виконання згідно з вимогами статті III Нью-Йоркської конвенції. Верховний суд зауважив, що хоча в приведенні арбітражного рішення у виконання і може бути надано на підставі підпункту (b) пункту 1 статті V Нью-Йоркської конвенції, в даному випадку Батумська міська рада була повідомлена про початок арбітражного розгляду і призначення арбітра з боку ТОВ S.F.M. Суд також зазначив, що Міській раді була направлена копія позовної заяви ТОВ S.F.M., але відповідач, незважаючи на це, так і не призначила власного арбітра і не представила відповіді на позов. Виходячи з цього, суд визначив, що підпункт (b) пункту 1 статті V Нью-Йоркської конвенції у даному випадку неприйнятний. Верховний суд відхилив також другий аргумент Батумської міської ради про те, що об’єкт спору не міг бути предметом арбітражного розгляду відповідно до підпункту (а) пункту 2 статті V Нью-Йоркської конвенції та закону Грузії «Про міжнародне приватне право». Керуючись пунктом 1 статті II Нью-Йоркської конвенції, Верховний суд встановив, що договір купівлі-продажу передбачав вирішення спорів у МКАС, а оскільки Міська рада не змогла довести, що укладена сторонами письмова арбітражна угода була визнана недійсною або не мала юридичної сили, як це передбачено підпунктом (а) пункту 1 статті V Нью-Йоркської конвенції, то Верховний суд не міг відмовити у приведенні арбітражного рішення до виконання. Виходячи з цього, суд прийшов до висновку, що підстав для відмови у визнанні та приведенні до виконання арбітражного рішення не було ні відповідно до статті V Нью-Йоркської конвенції, ні відповідно до закону Грузії «Про міжнародне приватне право». Тому він визнав рішення арбітражного суду остаточним і таким, що підлягає виконанню у Грузії відповідно до статті III Нью-Йоркської конвенції.
