Позбавлення судді виплат через невідбуття у відрядження унаслідок народження трійні: зіткнення інтересів та прогалини законодавства

Майже чотирьохрічні бойові дії на сході України, безсумнівно, вплинули на життя ледь не кожної української родини. Не стали винятком і судді, які раніше здійснювали правосуддя на нині окупованій території, а зараз вимушені виїжджати звідти із сім’ями.

Так сталось і з Віталієм Снегірьовим. Свою суддівську кар’єру пан Віталій розпочав у лютому 2006 року із призначення суддею Брянківського міського суду Луганської області, у 2011 році – обраний суддею безстроково.

Після початку бойових дій роботу суду було припинено, а суддю Снегірьова, разом із ще одним його колегою, було прикріплено до Рубіжанського міського суду Луганської області.

Однак бути тимчасово прикріпленим до іншого суду не означає реально здійснювати в ньому правосуддя та знаходитись у його штаті. Як наслідок, дбаючи про щасливе життя та якісну освіту для своїх чотирьох дітей, сім’я судді Снегірьова прийняла рішення переїхати до Києва, де і зареєструвались як переселенці.

Водночас невизначений статус “прикріпленого” залишався за суддею. Вища кваліфікаційна комісія суддів, яка безпосередньо повинна займатись питанням переведення суддів, протягом 2015-2016 років лише двічі оголошувала відповідний конкурс. Однак, зрозуміло, що двох відборів було явно недостатньо для вирішення глобальної проблеми по забезпеченню робочими місцями усіх суддів окупованих територій.

Суддя Снегірьов пробував свої сили двічі, однак ці спроби виявились невдалими. Так, у березні 2015 року під час конкурсу суддя подавав документи на переведення до Оболонського районного суду Києва, але перевагу надали судді з Донецька, який мав більший стаж роботи, а судді Снегірьову було відмовлено.

У червні 2016 року ВККС було ініційовано ще один конкурс. У ході нього суддя просив перевести його до будь-якого з районних судів міста Києва. Пан Віталій уже рік проживав із сім’єю в Києві, діти лиш звикли до нових шкіл та дитсадків, та й кількість вакансій дозволяла – на той час у Києві не вистачало 11 суддів (зараз – близько 80-ти).

Однак ВККС вирішила перевести його до Лисичанського міського суду Луганської області. У жовтні того року, через 4 місяці як подання Комісії знаходилось в Адміністрації Президента, указ був досі не підписаний. До того ж набрав чинності новий Закон "Про судоустрій і статус суддів" і, посилаючись на ці обставини, подання про його переведення так і не підписали. Так сталось ще з декількома суддями, рішення щодо яких приймалось в червні 2016 року.

Дивно, але за два роки інших конкурсів на постійне переведення суддів до інших судів Комісія не проводила.

У березні 2017 року ВККС зробила нове оголошення про можливість переведення суддів – цього разу тимчасове, у формі відрядження. Як і раніше, Віталій Снегірьов зібрав необхідні документи, подав їх до Комісії та почав чекати. 11 травня відбулось остаточне засідання Вищої ради правосуддя з цього питання, і далі справа залишалась знову за Президентом.

Однак останнім часом так склалось, що між особистим рішенням судді про переведення та підписанням відповідного указу Президентом проходять далеко “нерозумні” строки: декілька місяців, півроку, а інколи і більше. За цей час у житті людини, очевидно, можуть траплятися та змінюватись обставини, які роблять той чи інший вибір неактуальним та неможливим для реалізації. Так сталось і цього разу.

Між бажанням судді Снегірьова бути відрядженим до Чернігова до підписання Президентом Указу (07.08.2017 року) минуло близько 5 місяців. За цей час у сім’ї судді відбулись важливі зміни, які з об’єктивних причин не дозволили йому відбути у відрядження на півроку до іншого міста.

“Як відомо, від шлюбу у нас з дружиною вже є 4 неповнолітніх дітей. Але Бог благословив нас ще раз, і сьогодні ми очікуємо на появу трійнят”, - розповідає суддя.

Очевидно, що, розуміючи свою відповідальність як батька, в якого ось-ось має народитись троє дітей, суддя не міг покинути свою дружину саму в Києві на такий довгий термін.

Водночас суддя не міг допустити перевезення сім’ї в інше місто, розуміючи при цьому, що через півроку їм, скоріш за все, доведеться повертатись назад. Відрядження мало закінчитись в лютому 2018 року, і, що найбільш вірогідно, не було б вчасно продовжене. А це означає, що посеред навчального року дітям довелося б змінювати школи та дитсадки, а всій сім’ї повертатись до Києва (а потім, можливо, знову до Чернігова у разі продовження відрядження). Зрозуміло, що кошти на переїзд та проживання судді ніхто б не відшкодовував.

Як наслідок, розуміючи, що відбути у відрядження йому не вдасться, пан Віталій завчасно повідомив про це голів судів, до якого прикріплений і до якого був відряджений, ВККС, ВРП та ДСА України. Як вже писало "Українське право" в попередніх матеріалах, відповідної реакції на звернення судді так і не відбулось, і, як наслідок, починаючи з 07.08.2017 року виплата судді Снегірьову суддівської винагороди припинилась.

У подальшому правильність дій ДСА України щодо позбавлення судді виплат підтвердила і Рада суддів України на засіданні від 12.01.2018 року, яка зазначила, що для відновлення виплати судді винагороди він зобов’язаний виконати Указ Президента України про відрядження та прибути в Чернігів для здійснення правосуддя.

Цікавим є те, що відсутня жодна “окрема думка” членів РСУ, хоча за декілька днів до засідання Ради один із її членів телефонував судді та висловлював свою згоду з його позицією та аргументацією. “Можливо, він змінив свою думку з цього приводу під впливом зовнішніх обставин чи після більш ретельного вивчення моїх звернень,” – пояснює суддя.

Не погоджуючись із цим рішенням, в тому числі й правовою аргументацією, на яку посилається РСУ, суддя Снегірьов також звертає увагу на нереальність його практичного виконання: “Відповідно до Положення про автоматичний розподіл справ у судах, програма перестає розподіляти справи на суддю у відрядженні за півтора місяці до закінчення строку відрядження. Тобто вже на час прийняття рішення виконання рекомендації, що в ньому містилася, не мало сенсу, оскільки на мене вже не можуть бути розподілені справи на розгляд”.

І ось 08.02.2018 року строк відрядження, встановлений Указом Президента, закінчується. Чи відновиться виплата винагороди судді Снегірьову з цього часу залишається під питанням, і, як можна свідчити із відповіді начальника територіального управління ДСА в Луганській області, наданій судді в телефонній розмові, це питання є поки що невирішеним навіть в межах цього органу. Відповідний запит суддя направив до ДСА, однак станом на дату публікації статті відповідь так і не отримав.

Така відповідь не є простою з огляду на чинне законодавство про статус суддів, яке не враховує (і чи можете урахувати) усіх життєвих ситуацій, які інколи є більш важливими, ніж навіть відправлення правосуддя.

Зозуля Наталія, Українське право