ККС: не можна кваліфікувати як такі, що вчинені з проникненням у житло, дії особи, яка потрапила до житла, без умислу заволодіти майном, однак заволоділа ним

Вироком районного суду, з яким погодився і апеляційний суд, особу засуджено за ч. 1 ст. 185, ч. 1 ст. 125 КК України із застосуванням положень ст. 70 КК України до остаточного покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік 4 місяці.

Відповідно до вказаного вироку особу визнано винуватим у тому, що він, перебуваючи у приміщенні потерпілого, у ході конфлікту завдав потерпілому 5 ударів у ділянку голови, заподіявши легкі тілесні ушкодження.

Крім того, засуджений пізніше, керуючись корисливим мотивом, умисно таємно викрав майно потерпілого, чим заподіяв останньому майнової шкоди на загальну суму 250 грн.

У касаційній скарзі прокурор, наполягав на неправильній кваліфікації дій засудженого за ч. 1 ст. 185 КК України, зазначаючи про те, що його дії були направлені саме на відкрите викрадення майна потерпілого з проникненням до житла останнього.

ККС ВС погодився з висновками судів попередніх інстанцій, а касаційну скаргу прокурора визнав необґрунтованою.

ВС вказав, що з об`єктивної сторони грабіж характеризується відкритим способом викрадення чужого майна. Відкритим визначається викрадення, що здійснюється у присутності інших осіб, які розуміють протиправний характер дій винного, а він у свою чергу усвідомлює цю обставину.

Суб`єктивна сторона злочину характеризується наявністю у винної особи прямого умислу на протиправне заволодіння чужим майном і корисливим мотивом. Змістом умислу грабіжника охоплюється усвідомлення того факту, що вчинювані ним дії здійснюються в умовах очевидності - вони мають відкритий для потерпілого або інших осіб характер.

Суд касаційної інстанції зауважив, що під час кримінально-правової кваліфікації дій особи як грабіж, поєднаний з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище, слід виходити із факту встановлення спрямованості умислу грабіжника. Так, вирішуючи питання про наявність у діях особи ознаки «проникнення» при вчиненні грабежу, слід звертати увагу на наявність умислу на заволодіння чужим майном. Ця кваліфікуюча ознака має місце лише тоді, коли проникнення до житла, іншого приміщення чи сховища здійснювалося з метою заволодіння чужим майном.

ККС вказав, що не можна кваліфікувати як такі, що вчинені з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище, дії особи, яка потрапила до житла, іншого приміщення чи сховища без умислу заволодіти чужим майном, однак заволоділа ним.

Судом було встановлено, що в момент вчинення злочину у квартирі перебували лише засуджений та потерпілий, при цьому останній у ході допиту в суді першої інстанції зазначив, що не бачив, як засуджений здійснював викрадення його майна, оскільки в цей момент був у ванній кімнаті, а зникнення речей помітив лише тоді, коли засуджений пішов. Разом з тим сам засуджений у своїх показаннях пояснив суду, що забрав майно потерпілого, коли той перебував в іншій кімнаті.

А переглядаючи доводи сторони обвинувачення про наявність у діях засудженого кваліфікуючої ознаки «проникнення», місцевий суд встановив, що дії особи не були спрямовані на проникнення в житло з метою заволодіння майном потерпілого, а були направлені лише на продовження раніше виниклого конфлікту стосовно неприбраної цегли. При цьому умисел на заволодіння майном у засудженого виник вже після заподіяння потерпілому тілесних ушкоджень, коли останній вийшов до ванної кімнати.

ВС дійшов висновку, що з урахуванням обсягу доказів, оцінених та перевірених судами першої та апеляційної інстанцій, дії засудженого за ч. 1 ст. 185, ч. 1 ст. 125 КК України кваліфіковано правильно, а посилання прокурора на те, що засуджений вчинив не крадіжку, а саме грабіж, поєднаний з проникненням у житло потерпілого, а тому його дії слід кваліфікувати за ч. 3 ст. 186 КК України, є необґрунтованими та такими, що повністю спростовуються матеріалами кримінального провадження (постанова від 23.07.2020 у справі №640/9708/18).