КЦС: оцінка співмірності втручання у право особи на проживання у приміщенні може мати місце тоді, коли особа наділена таким правом

Особа звернулась до суду з позовом про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням. Позивач зазначала, що вона є основним наймачем квартири, у якій зареєстрований, зокрема, її син. Син у квартирі не проживає більше двадцяти років, оплату за комунальні послуги він не здійснює, житлом не користується, фактично проживає за іншою адресою.

Позивач зазначала, що відповідач залишив спірне житло добровільно. Ні вона, ні інші особи перешкод у проживанні йому не чинили. На теперішній час відповідач добровільно не бажає знятися з реєстрації, комунальні платежі продовжують нараховуватися з урахуванням кількості осіб зареєстрованих у квартирі, а вона разом з іншими членами сім`ї вимушена їх оплачувати, що призводить до погіршення матеріального становища сім`ї.

Відповідач звернувся до суду із зустрічним позовом про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням.

Особа зазначав, що він є наймачем, зареєстрований та проживає у квартирі, іншого житла не має. У спірній квартирі проживають також його мати та сестра з чоловіком та дітьми, які протягом останніх шести місяців систематично перешкоджають йому проживати та користуватися житловим приміщенням.

Суд першої інстанції позов про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, задовольнив, а у задоволенні зустрічного позову відмовив.

Суд першої інстанції зазначив, що відповідач без поважних причин не проживає у спірній квартирі понад шість місяців, отже, вимоги його матері щодо визнання його таким, що втратив право користування житлом, є обґрунтованими, а зустрічний позов про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням, є безпідставним.

Апеляційний суд дійшов протилежних висновків та задовольнив зустрічний позов особи про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням.
Апеляційний суд мотивував своє рішення тим, що визнання відповідача таким, що втратив право користування спірною квартирою, не є пропорційним способом захисту прав позивача, оскільки втручання у право відповідача на проживання у спірній квартирі покладе на нього надмірний тягар, оскільки спірна квартира є його єдиним житлом. Крім того, позивач не позбавлена можливості звернутися до відповідача з відповідними вимогами щодо стягнення частини витрат на утримання майна, сплату комунальних послуг тощо.

Касаційний цивільний суд ВС визнав законним та обґрунтованим рішення суду першої інстанції, а постанову апеляційного суду скасував.

Суд касаційної інстанції зазначив, що звернення в поліцію, і звернення до суду здійснено відповідачем лише після звернення позивача з первісним позовом.

Сусіди за адресою спірної квартири, підписавши акт, підтвердили, що відповідач у спірному жилому приміщенні не проживає більше двадцяти років.

Отже, встановлені судами обставини підтверджують, що відповідач не проживає у спірній квартирі, має інше місце проживання, у тому числі і протягом останніх шести місяців перед зверненням позивача до суду.

Висновки апеляційного суду про те, що визнання відповідача таким, що втратив право користування спірною квартирою, не є пропорційним способом захисту прав позивача, оскільки втручання у право особи на проживання у спірній квартирі покладе на нього надмірний тягар, так як спірна квартира є його єдиним житлом, суд касаційної інстанції визнав безпідставним, оскільки оцінка співмірності втручання у право особи може мати місце тоді, коли особа наділена таким правом.

При встановлені відсутності у особи відповідного права, вирішення питання про співмірність втручання у таке право є безпідставним (постанова від 21.10.2020 у справі № 645/7374/18).