КЦС: сам лише факт вияву у особи ознак тяжкого психічного розладу не може свідчити про безпорадний стан спадкодавця

Особа звернулася до суду з позовом про усунення від права на спадкування.

Позивач зазначала, що її сина знайшли мертвим (повішеним), за життя, її син заповіту не склав. Позивач вказувала, що її син за рекомендацією своєї дружини (відповідача) почав відвідувати школу йоги, що негативно вплинуло на його психіку, оскільки йому нав`язували різні ритуали і обряди. Позивач зазначала, що відвідавши разом із сином психотерапевта вона дізналась про його відхилення психічного стану, який пов`язаний з діяльністю школи йоги. Відповідач умисно ухилялась від надання допомоги своєму чоловікові, який хворів на тяжку психічну хворобу, у зв`язку з чим перебував у безпорадному стані, а тому в неї відсутнє право на спадкування після смерті свого чоловіка.

Суд першої інстанції позов задовольнив. Суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до висновку центру судово-психіатричної експертизи померлий за своїм психічним станом виявляв ознаки тяжкого психічного розладу (з найбільшою вірогідністю: шизофренія, параноїдна форма). Відповідач була обізнана про факт тяжкої хвороби особи, проте не вчиняла дій спрямованих на надання допомоги, підтримки у лікуванні його хвороби з метою уникнення негативних наслідків, хоча і не була обмежена в такій можливості.

Суд апеляційної інстанції ухвалив нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Апеляційний суд виходив з відсутності доказів того, що через наявність психічного розладу особа не здатен був усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними або такий розлад істотно вплинув на його здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, унаслідок чого він потребував постійного нагляду та сторонньої допомоги. Суд зазначив, що сам лише факт вияву у особи ознак тяжкого психічного розладу не може свідчити про безпорадний стан спадкодавця, оскільки безпорадний стан - це стан особи, у якому вона не може самостійно забезпечити свої життєві потреби, потребує стороннього догляду, допомоги і піклування. Також суд наголосив, що обмежено дієздатним або недієздатним померлий за життя не визнавався.

Позицію апеляційного суду підтримав і суд касаційної інстанції.

КЦС зазначив, що вірним є висновок апеляційного суду про відсутність переконливих доказів того, що через наявність тяжкого психічного розладу особа не здатен був усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними або такий розлад істотно вплинув на його здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, унаслідок чого потребував постійного нагляду та сторонньої допомоги (постанова від 18.12.2020 у справі № 761/19573/15-ц).