Щодо кримінально-правового розуміння поняття житло - ККС

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного кримінального суду у справі №686/4313/20 сформував правовий висновок щодо відповідності квартири, яка в конкретний проміжок часу не придатна для проживання, ознакам житла як предмета кримінального правопорушення, передбаченого ст.162 КК України.

За обставинами кримінального провадження засуджений без згоди власника, без рішення суду незаконно проник до належної на праві власності потерпілій квартири, де замінив замки вхідних дверей та зламав ручки вхідних дверей, зробивши у такий спосіб неможливим доступ потерпілої до власної квартири, чим порушив недоторканність житла останньої та вчинив кримінальне правопорушення, передбачене, ч. 1 ст.162 КК України.

У касаційній скарзі засуджений просить скасувати оскаржені судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, мотивуючи, зокрема, тим, що для визначення предмету інкримінованого йому кримінального правопорушення має значення чи відноситься він до переліку матеріальних об`єктів, зазначених у ст. 233 КПК, та чи підпадає цей об`єкт під ознаки фактичного володіння ним особою як житлом чи іншим володінням, тобто чи проживала ця особа у будинку та чи фактично користувалася ним.

ККС ВС відхилив вказані доводи засудженого про те, що в його діях відсутній склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 162 КК, з тих підстав, що, як вказує засуджений, квартира потерпілої не є житлом, оскільки остання в квартирі не проживала, бо квартира не придатна для цього, і сторона обвинувачення не довела, що потерпіла використовувала приміщення в якості свого житла.

Верховний Суд вважає такі доводи безпідставними, з огляду на таке.

За приписами ч. 1 ст. 2 КК підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад кримінального правопорушення, передбаченого цим Кодексом.

В свою чергу відповідно до ч. 1 ст. 11 КК кримінальним правопорушенням є передбачене цим Кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб`єктом кримінального правопорушення.

Розуміння поняття житла, його обсяг та юридичні ознаки суттєво варіюються в залежності від галузі права, у якій воно знаходить своє застосування, що обумовлюється об`єктивними потребами правового регулювання відповідних відносин.

В цивільно-правовому вимірі поняття «житло», у тому числі як об`єкта права власності, насамперед зумовлено потребами ідентифікації та юридичної кваліфікації того чи іншого майна як житла, визначення його обсягу та характеристик, правильної економічної оцінки у процесі його цивільного обігу, встановлення меж здійснення правомочностей щодо нього, а також підстав та ефективних способів захисту права власності на житло у випадку його порушення.

Натомість ознаки кримінального правопорушення визначаються виключно в КК. Обсяг і зміст поняття «житло» в розумінні ч. 1 ст. 162 КК обумовлений вимогами ч. 1 ст. 2 та ч. 1 ст. 11 цього Кодексу, водночас не підпорядковується і не змінюється приписами ст. 233 КПК, як на те посилається засуджений, оскільки норми кримінального процесуального закону покликані забезпечити реалізацію кримінально-правових відносин, які виникають між Державою і особою, яка вчинила певне діяння, передбачене в КК як протиправне і каране, вони виникають за відповідного процесуального приводу і спрямовані, серед іншого, на з`ясування з процесуальних джерел доказування обставин, передбачених ст. 91 КПК, зокрема ознак складу кримінального правопорушення.

Процесуальна діяльність здійснюється задля втілення приписів матеріального права, є похідною від них і кримінальний процесуальний закон не визначає в своїх нормах ознак кримінальних порушень, оскільки не є джерелом кримінального права, адже за ч. 1 ст. 3 КК законодавство України про кримінальну відповідальність становить Кримінальний кодекс України, який ґрунтується на Конституції України та загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права.

Таким чином, в ст. 233 КПК йдеться про поняття і ознаки житла суто в процесуальному його розумінні, визначені задля забезпечення і реалізації приписів статей 2, 7 цього Кодексу та відповідних процесуальних норм щодо їх впровадження у правозастосовній діяльності органів досудового розслідування та суду, зокрема і щодо недопущення порушень в аспектах, пов`язаних із дотриманням приписів ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) щодо заборони будь-якого незаконного втручання в приватний простір людини.

Термін «житло» в аспекті застосування Конвенції означає насамперед місце, де особа є «вдома», тобто наголос робиться на аспекті важливості об`єкту (помешкання) для особи, задоволення її потреб, а не на характеристиці самого об`єкту, приміром, його відповідності певним вимогам.

Для порівняння, у ст. 379 ЦК зазначено, що «житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них».

В кримінально-правовому розумінні поняття житло має свої специфічні ознаки, які лише частково збігаються із тими, про які йдеться в ч. 2 ст. 233 КПК, оскільки за своїм обсягом є більш широким поняттям, яке охоплює його ознаки як в цивільно-правовому вимірі, так і кримінальному процесуальному аспекті.

Частина 1 ст. 162 КК передбачає відповідальність за незаконне проникнення до житла, а так само інші дії, що порушують недоторканність житла, під яким потрібно розуміти як приміщення, призначене для постійного або тимчасового проживання людей (будинок, квартира, дача, номер у готелі тощо), а також ті його частини, де може зберігатися майно (балкон, веранда, комора тощо), за винятком приміщень, не пов`язаних безпосередньо з житлом (гараж, сарай, баня, льох тощо), так і будь-яке поміщення, незалежно від його призначення і правового статусу, яке знаходиться у фактичному володінні особи та пристосоване для постійного або тимчасового проживання в ньому фізичних осіб, а також всі його складові частини.

В розумінні ч. 1 ст. 162 КК квартира, призначена для постійного або тимчасового проживання, проте в конкретний проміжок часу не придатна для цього через відсутність відповідного внутрішнього оздоблення та ремонту, відповідає всім ознакам житла як предмету кримінального правопорушення, визначеного у вказаній нормі.

Проникнення в квартиру, яка належить на праві власності іншій особі і перебуває у її фактичному володінні, без дозволу та відома власника, який є й фактичним володільцем, і без законних на те підстав, є порушенням недоторканності житла, що тягне настання відповідальності за ч. 1 ст. 162 КК.

З повним текстом постанови ККС ВС у зазначеній справі можна ознайомитися за цим посиланням.