Перейти до основного змісту
Українське Право
Головна Практика Судова практика Одночасне стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та за затримку видачі трудової книжки є неможливим

Одночасне стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та за затримку видачі трудової книжки є неможливим

· 14:21
Одночасне стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та за затримку видачі трудової книжки є неможливим

Судами розглядався позов особи до товариства про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення невиплаченого середнього заробітку, середнього заробітку за час вимушеного прогулу та середнього заробітку за час затримки у видачі трудової книжки та моральної шкоди.

На обґрунтування позову Позивач зазначав, що на підставі Указу Президента України був мобілізований у Збройні Сили України. Після звільнення у запас уклав Контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу. Позивач повідомляв про свою мобілізацію, демобілізацію та укладення контракту Відповідача. Позивач звернувся до відповідача з приводу з’ясування причин невиплати середнього заробітку за час коли він проходив військову службу, та для продовження виконання своїх трудових обов’язків та дізнався, що його було звільнено з роботи у зв’язку з вступом на військову службу (п. 3 ст. 36 КЗпП України). Таке звільнення Позивач вважав незаконним, оскільки за ним, як за працівником, який був призваний під час мобілізації, на особливий період, та як тим, що продовжує військову службу у зв'язку з прийняттям на військову службу після демобілізації, повинно було зберігатися місце роботи, посада і середній заробіток.

Суд першої інстанції позов задовольнив частково. Ухвалив рішення про поновлення позивача на посаді, стягнув з Відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу, середній заробіток за затримку видачі трудової книжки та 5000 грн на відшкодування моральної шкоди.

Суд зазначив, що на час укладення позивачем контракту набрало чинності рішення Ради Національної безпеки та оборони України «Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету та територіальної цілісності України», схвалене Постановою Верховної Ради України № 846-VII від 02 березня 2014 року та введене в дію Указом Президента України № 189/2014 від 02 березня 2014 р., яким констатовано виникнення кризової ситуації, яка загрожує національній безпеці України та вимагає необхідності вжиття заходів щодо захисту прав та інтересів громадян України, суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості державних кордонів України, недопущення втручання в її внутрішні справи.

Оскільки на час укладення позивачем контракту існувала кризова ситуація, що загрожує національній безпеці України, а невідкладні заходи, запроваджені рішенням Ради національної безпеки та оборони України, щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету та територіальної цілісності України вимагали, крім іншого, проведення часткової мобілізації, з початком якої, настав особливий період діяльності усіх інституцій України, який не закінчився на час розгляду судового спору, суд визнав безпідставними твердження Відповідача, що станом на момент демобілізації, укладення контракту, та на момент звільнення позивача особливий період не діяв.

Апеляційний суд скасував рішення районного суду та у позові відмовив. Суд виходив з того, що на момент укладання контракту мобілізація не проводилася, так як остання мобілізація закінчилася 17 серпня 2015 року, режим кризової ситуації, що загрожує національній безпеці чи воєнний стан не були запроваджені.

Касаційний цивільний суд ВС скасував рішення апеляційного суду, погодився з висновком місцевого суду щодо поновлення позивача на роботі та відшкодування моральної шкоди та зазначив, що на позивача дійсно поширюються гарантії, визначені частиною четвертою статті 119 КЗпП України, оскільки виходячи із системного аналізу норм Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», закінчення періоду мобілізації не є підставою для припинення особливого періоду.

Однак, КЦС відмовив у задоволенні позову в частині стягнення середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки.

Суд касаційної інстанції зазначив, що стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу та одночасне стягнення середнього заробітку за затримку видачі трудової книжки призведе до стягнення подвійного середнього заробітку, що буде не співмірно з правами працюючого працівника, який отримує одну заробітну плату.

КЦС роз’яснив, що відповідальність роботодавця у вигляді стягнення середнього заробітку у разі затримки видачі трудової книжки та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв'язку із незаконним звільненням працівника встановлені задля компенсації йому втрат від неотримання зарплати чи неможливості працевлаштуватися, тому одночасне стягнення таких сум є помилковим.

Оскільки позивач поновлений на роботі та трудові відносини сторін тривають, підстав для застосування положень частини четвертої статті 235 КЗпП України щодо стягнення середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки немає (постанова від 14.02.2018 у справі № 567/568/17).

Поділитись: