Щодо незаконності призупинення трудового договору та компенсації працівнику втраченого заробітку - КЦС

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду у справі №607/16193/23 сформулював правову позицію щодо незаконності припинення трудового договору та компенсації працівнику втраченого заробітку.

Відповідно до статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» призупинення дії трудового договору - це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором.

Дія трудового договору може бути призупинена у зв`язку з військовою агресією проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи.

Призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин.

Про призупинення дії трудового договору роботодавець та працівник за можливості мають повідомити один одного у будь-який доступний спосіб.

Відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам на час призупинення дії трудового договору у повному обсязі покладається на державу, що здійснює військову агресію проти України.

Наведена спеціальна норма права надає роботодавцю право тимчасово призупинити дію трудового договору з працівником у разі неможливості у зв`язку із військовою агресією проти України забезпечити працівника роботою.

Водночас таке право не є абсолютним. Для застосування цієї норми права роботодавець має перебувати в таких обставинах, коли він не може надати працівнику роботу, а працівник не може виконати роботу. Зокрема, у випадку, якщо необхідні для виконання роботи працівником виробничі, організаційні, технічні можливості, засоби виробництва знищені в результаті бойових дій або їх функціювання з об`єктивних і незалежних від роботодавця причин є неможливим, а переведення працівника на іншу роботу або залучення його до роботи за дистанційною формою організації праці неможливо.

Суди першої та апеляційної інстанцій у цій справі встановили, що як на час видачі оспорюваного наказу про призупинення дії трудового договору, так і на час розгляду справи АТ «УКРЗАЛІЗНИЦЯ» не припиняло своєї роботи та продовжувало здійснювати свій основний вид діяльності. Дію трудових договорів було призупинено вибірково з окремими працівниками, включаючи позивача. Доказів пропонування позивачу іншої роботи, іншого порядку виконання трудової функції матеріали справи не містять.

КЦС ВС наголосив, що відповідно до вимог КЗпП України та Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» неможливість виконання працівником посадових завдань за умови надання роботодавцем такої роботи призводить до наслідків, які не є тотожними підставі для призупинення дії трудового договору за умови подальшого провадження господарської діяльності роботодавцем. Визначальним для визнання законності наказу про призупинення дії трудового договору є саме доведення у встановленому законом порядку саме фактів неможливості як виконання працівником роботи, так і відсутність такої у роботодавця.

КЦС ВС також вказав, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. У КЗпП України відсутня норма права, яка б у цій ситуації регулювала питання виплати середнього заробітку за час незаконного призупинення дії трудового договору, так як це не є ні простоєм, ні звільненням працівника.

Водночас частиною дев`ятою статті 10 ЦПК України передбачено, що якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права). Це ж право визначене також частиною третьою статті 65 Закону України «Про правотворчу діяльність».

Згідно з частиною другою статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Середній заробіток за частиною другою статті 235 КЗпП України за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин, оскільки особа поновлюється на роботі з дня звільнення, тобто вважається такою, що весь цей час перебувала в трудових відносинах.

Враховуючи, що незаконні дії відповідача позбавили позивача можливості працювати та призвели до порушення його конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, обґрунтовано застосував до спірних правовідносин норму частини другої статті 235 КЗпП України, яка регулює подібні за змістом відносини, та поклав на відповідача обов`язок відшкодувати позивачу середній заробіток за час його перебування у вимушеному прогулі.

З повним текстом постанови КЦС ВС у зазначеній справі можна ознайомитися за цим посиланням.