ВСУ визначив юрисдикцію спорів стосовно адвокатського самоврядування

Судові палати у цивільних та адміністративних справах Верховного Суду України 17 лютого розглянули справу № 6-2873цс15 за позовом адвоката до Національної асоціації адвокатів України, Ради адвокатів Київської області щодо скасування рішення Ради адвокатів України від 16 лютого 2013 року «Про розмежування юрисдикції кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури та рад адвокатів м. Києва та Київської області».

У своїй правовій позиції Верховний Суд України зазначив, що статтею 2 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що адвокатура України – недержавний самоврядний інститут, що забезпечує здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги на професійній основі, а також самостійно вирішує питання організації і діяльності адвокатури в порядку, встановленому цим Законом.

З метою забезпечення належного здійснення та дотримання гарантій адвокатської діяльності, захисту професійних прав адвокатів, забезпечення високого професійного рівня адвокатів та вирішення питань дисциплінарної відповідальності адвокатів в Україні діє адвокатське самоврядування.

Згідно із частиною першою статті 43 зазначеного Закону адвокатське самоврядування ґрунтується на принципах виборності, гласності, обов’язковості для виконання адвокатами рішень органів адвокатського самоврядування, підзвітності, заборони втручання органів адвокатського самоврядування у професійну діяльність адвоката.

На рішення органу адвокатського самоврядування з питань організації і діяльності адвокатури, зокрема про розмежування юрисдикції кваліфікаційно-дисциплінарних комісій, в силу положень пункту 4 частини третьої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів не поширюється.

Водночас суддя судової палати у цивільних справах ВСУ Юрій Сенін висловив окрему думку у цій справі, зазначивши, що в порядку адміністративного судочинства може здійснюватись захист не тільки від неправомірних рішень, дій або бездіяльності суб’єктів державної влади, але й інших суб’єктів наділених владою в силу закону або рішень уповноважених державних органів (делегування). Відтак наявність у суб’єкта встановлених законом повноважень, які реалізуються ним на підставі власного, одностороннього волевиявлення, внаслідок чого для протилежного суб’єкта виникають правові наслідки, в тому числі пов’язані зі зміною його правового статусу, свідчить про владну природу таких повноважень, а сам суб’єкт підпадає під визначення поняття «суб’єкт владних повноважень» в розумінні КАСУ.

З текстом постанови Верховного Суду України можна ознайомитись за посиланням.

ВСУ визначив юрисдикцію спорів стосовно адвокатського самоврядування

Читайте також