Аналіз практики щодо спорів про розірвання шлюбу з іноземним елементом, щодо дітей і спадкових спорів

Суддя Великої Палати Верховного Суду Сергій Погрібний, судді ВС у Касаційному цивільному суді Євген Синельников, Павло Пархоменко і Владислав Шипович виступили на IIІ Форумі з сімейного та спадкового права, організованому Асоціацією правників України, - повідомляється на веб-сайті Верховного Суду.

Суддя Сергій Погрібний у доповіді «Сімейні спори: міжюрисдикційні спори» розглянув питання щодо визначення держави, право якої підлягає застосуванню під час вирішення спору про розірвання шлюбу з іноземним елементом, і зазначив, що в таких спорах суди мають керуватися правилами статей 75, 76 Закону України «Про міжнародне приватне право».

Наведено постанову КЦС ВС від 24 липня 2020 року у справі № 357/12676/18. Відповідно до обставин справи громадянин США подав позов про розірвання шлюбу з громадянкою України до суду України. КЦС ВС вказав, що між Україною та США немає міжнародного договору у сфері правової допомоги у цивільних і сімейних справах. Оскільки відповідачка на момент подання позову про розірвання шлюбу постійно проживала на території України, а позивач, звертаючись до суду України, визнав його юрисдикцію для вирішення спору про розірвання шлюбу, суд першої інстанції обґрунтовано відкрив провадження у справі за місцем проживання відповідачки та розглянув справу по суті, що відповідає вимогам п. 2 ч. 1 ст. 76 Закону України «Про міжнародне приватне право». КЦС ВС дійшов висновку, що до спірних матеріальних правовідносин у визначенні підстав для припинення шлюбу підлягає застосуванню законодавство України за прив’язкою lex fori.

Також проаналізовано постанову КЦС ВС від 17 серпня 2022 року у справі № 613/1185/19, у якій батько просив суд повернути за попереднім місцем проживання в Україні неповнолітніх дітей, які виїхали з матір’ю за кордон, у Республіку Вірменія. КЦС ВС розглянув питання, чи підлягають такі спори розгляду українським судом і якщо підлягають, то за яких умов.

КЦС ВС вказав, що для вирішення питання, чи підлягає розгляд справи судами України, потрібно з’ясувати:

1) чи було звичайним місцем проживання дітей в Україні до їхнього переміщення за кордон;

2) чи обрали діти інше місце постійного проживання за межами України;

3) чи прижилися діти в новому середовищі;

4) якщо неможливо встановити звичайне місце проживання дітей, то на території якої з держав вони перебувають у зв’язку з переміщенням.

З презентацією можна ознайомитись за посиланням.

Євген Синельников у доповідді «Захист дітей від насильства (обмежувальний припис)» навів постанову КЦС ВС від 16 червня 2021 року у справі № 369/13467/20, у якій неповнолітній (віком 15 років) звернувся до суду із заявою щодо застосування до нього домашнього (психологічного) насильства з боку матері. Касаційний суд дійшов висновку, що неповнолітня особа, яка досягла 14-річного віку, може укладати договір з адвокатом за згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальників. Однак відсутність такої згоди не нівелює правових наслідків укладення такого договору та наділення адвоката повноваженнями на представництво, окрім випадків визнання такого договору недійсним у судовому порядку.


Презентація судді Євгена Синельникова доступна запосиланням.

Суддя Павло Пархоменко звернув увагу на право дитини бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що торкається її інтересів. Доповідач зауважив, що це базове право, на якому побудована Конвенція про права дитини. Так, Зауваження загального порядку Комітету ООН з прав дитини № 12 від 20 липня 2009 року «Право дитини бути заслуханою» визначає можливість бути заслуханим повинна забезпечуватися «під час будь-якого судового чи адміністративного розгляду»; пропонується вводити в дію законодавчі заходи, що вимагають від осіб, відповідальних за прийняття рішень у межах судових чи адміністративних розглядів, пояснювати, якою мірою думці дитини було приділено належну увагу і які наслідки рішення для цієї дитини; заслуховування дитини не може бути ефективним, якщо воно відбувається в умовах залякування, у ворожій обстановці або без урахування особливостей та віку дитини.


У постанові КЦС ВС від 17 липня 2019 року у справі № 185/6994/15-ц зазначено, що коли суд бажає вислухати думку дитини аби визначити її побажання щодо проживання з одним із батьків та при цьому не травмувати психіку дитини й уникнути тиску на неї, то він доручає органам опіки та піклування провести невимушену бесіду з дитиною в домашніх або інших комфортних для неї умовах і повідомити суд про результати цієї бесіди.

У постанові від 19 червня 2024 року у справі № 372/3402/22 суд дійшов висновку, що способами реалізації відповідного права дитини можуть бути: заслуховування думки безпосередньо від дитини в залі судового засідання; отримання інформації щодо думки дитини з висновку органу опіки і піклування, експерта та/або спеціаліста.

У постанові від 16 лютого 2024 року у справі № 465/6496/19 зазначено, що суд враховує висловлену дитиною думку системно, з’ясовуючи належно фактичні обставини справи. Тільки так будуть забезпечені найкращі інтереси дитини, а не інтереси та бажання батьків.

Презентація судді Павла Пархоменка доступна за посиланням.


Владислав Шипович виступив із доповіддю «Спадкові спори: тенденції судової практики», в якій звернув увагу на постанову ВП ВС від 25 травня 2021 року у справі № 522/9893/17, в якій вирішено питання юридичних наслідків посвідчення заповіту нотаріусом поза межами свого нотаріального округу; постанову ОП КЦС ВС від 29 січня 2024 року у справі № 369/7921/21 щодо посвідчення заповіту посадовою особою сільської ради; постанову КЦС ВС від 23 вересня 2020 року у справі № 572/3771/18 щодо посвідчення заповіту черговим лікарем лікарні, а також постанову КЦС ВС від 20 липня 2022 року у справі № 461/2565/20 щодо посвідчення заповіту, за наявності в особи фізичних вад, які позбавляють можливості прочитати заповіт.

У спорах щодо визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, суддя проаналізував постанову КЦС ВС від 19 червня 2024 року у справі № 179/417/22 за позовом дочки спадкодавця, яка стверджувала, що не знала про смерть батька; постанову КЦС ВС від 20 березня 2024 року у справі № 545/1231/23 за позовом спадкоємця, який проживає в зоні активних бойових дій. Звернув увагу на висновки ВП ВС у постанові від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23 щодо випадків, у яких необізнаність спадкоємця про наявність заповіту не може бути оцінена як поважна причина пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, а також постанову ОП КЦС ВС від 2 червня 2025 року у справі № 201/14368/15-ц щодо порядку реалізації спадкових прав особою, яка вказана у заповідальному розпорядженні банку (фінансовій установі).

Презентація судді Владислава Шиповича доступна за посиланням.