ККС ВС висловився щодо кваліфікації дій особи як невиконання судового рішення

Згідно з вироком суду, зміненим апеляційним судом, особу постановлено вважати засудженим, зокрема, за ч. 2 ст. 382 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, на строк 1 рік 6 місяців.

Особа, перебуваючи на посаді директора приватного підприємства, будучи службовою особою, достовірно знаючи про те, що господарський суд виніс наказ про примусове виконання рішення про стягнення безпідставно набутих грошових коштів у сумі 34 667,44 грн, витрат на сплату державного мита - 520 грн і витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу - 236 грн, умисно не виконав постанову суду, що набрала законної сили.

Захисник особи зазначав про те, що кошти, стягнуті за рішенням господарського суду, не були сплачені засудженим у зв`язку з їх відсутністю на рахунку саме підприємства та підставою для повернення виконавчого документа була відсутність майна у підприємства, а отже, був відсутній умисел на ухилення від виконання судового рішення, та здійснив аналіз усіх обставин кримінального провадження.

Касаційний кримінальний суд ВС не взяв до уваги доводи захисника.

ВС зазначив, що кримінальне правопорушення, передбачене ст. 382 КК, є закінченим з моменту відмови виконати судове рішення (з початку ухилення від виконання судового рішення) або з моменту перешкоджання його виконанню.

Невиконання судового рішення полягає у невжитті особою, до якої звернуто виконання вироку, рішення, ухвали або постанови суду, що набрали законної сили, передбачених законом заходів щодо їх виконання. Воно може виражатися у прямій відмові виконувати судове рішення або в ухиленні від його виконання. Відмова означає явне, відкрите, висловлене усно або письмово небажання особи виконати судове рішення. Ухилення - та сама відмова, яка має завуальований характер: особа відкрито не заявляє про відмову виконати судове рішення, але діє таким чином, що фактично унеможливлює його виконання.

А апеляційний суд у цій справі вказав, що відсутність на підприємстві коштів, достатніх для виконання судового наказу, спростовується даними матеріалів кримінального провадження, якими підтверджено факт здійснення фінансово-господарської діяльності підприємством та відповіддю ДПІ про розмір отриманого цим підприємством доходу.

Оскільки стороною захисту не було наведено жодних даних про цільове використання вказаних коштів та неможливість їх спрямування на виконання рішення суду, Верховний Суд визнав, що дії особи за ч. 2 ст. 382 КК кваліфіковані правильно (постанова від 22.09.2021 у справі № 712/7368/13-к).