КЦС нагадав, коли сам факт укладення із працівником договору про повну матеріальну відповідальність не є підставою для покладення матеріальної відповідальності у повному розмірі

Позивач звернувся до суду з позовом про відшкодування матеріальної шкоди, завданої працівником.

Позивач зазначав, що відповідач знаходився з ним у трудових відносинах та працював на посаді водія. З працівником було укладено договір про повну матеріальну відповідальність, відповідно до якого працівник приймає на себе повну матеріальну відповідальність за збереження ввіреного йому майна – автомобіля.

Згодом відповідач, керуючи зазначеним автомобілем, скоїв дорожньо-транспортну пригоду, чим спричинив роботодавцю матеріальну шкоду у розмірі 47 839 грн. До відповідача було застосовано захід дисциплінарної відповідальності та покладено повну матеріальну відповідальність за заподіяну матеріальну шкоду, запропоновано покрити витрати на ремонт автомобіля або відремонтувати його самостійно. Позивач зазначав, що у момент ДТП службовий автомобіль використовувався особою у власних цілях, без будь-яких письмових доручень з боку керівництва.

Суд першої інстанції позов задовольнив частково та стягнув з відповідача матеріальну шкоду в розмірі 1 957,14 грн. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 58 грн.

Суд зазначив, що договір про повну матеріальну відповідальність працівника не може мати юридичної сили і не може бути підставою для матеріальної відповідальності, так як такий міг бути укладений лише із працівниками визначених категорій, до яких відповідач не належить. Суд зауважив, що сам факт укладення із працівником договору про повну матеріальну відповідальність не є підставою для покладення матеріальної відповідальності у повному розмірі шкоди за пунктом 1 частиною першою статті 134 КЗпП України. Також суд не знайшов у цій справі підстав для покладення на відповідача повної матеріальної відповідальності, передбачених пунктом 7 частини першої статті 134 КЗпП України.

З таким висновком погодився і суд апеляційної інстанції.

Касаційний цивільний суд ВС також не знайшов підстав для скасування судових рішень.

ВС вказав, що функції відповідача не передбачають таких дій як незабезпечення збереження цінностей, які були передані працівнику для збереження, обробки, продажу (відпуску), перевезення або застосування в процесі виробництва, оскільки однією з умов укладення договору про повну матеріальну відповідальність є виконання працівником роботи, безпосередньо пов`язаної зі зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва цінностей.

Тому відповідач не належить до категорії працівників, з якими згідно зі статтею 135-1 КЗпП України може бути укладений такий договір та не може нести матеріальну відповідальність у повному розмірі за завдання шкоди за договором про повну матеріальну відповідальність, як це передбачено пунктом 1 частини першої статті 134 КЗпП України.

Відповідно до пункту 7 частини першої статті 134 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли шкоди завдано не при виконанні трудових обов`язків.

Підставою настання матеріальної відповідальності працівників є трудове майнове правопорушення, тобто невиконання або неналежне виконання працівником покладених на нього трудових обов`язків, в результаті чого підприємству, установі чи організації була завдана майнова шкода.

До працівника може бути пред`явлений позов підприємством, установою, організацією про відшкодування шкоди у повному розмірі у випадку, коли працівник завдав таку шкоду підприємству не при виконанні ним трудових обов`язків.

Але позивач у цій справі не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що на момент скоєння ДТП відповідач використовував належний позивачу автомобіль в своїх цілях або не в інтересах роботодавця, чим не довів, що шкода була завдана особою не при виконанні ним своїх трудових обов`язків (постанова від 29.10.2020 у справі № 264/2076/17).