Правовий висновок ККС ВС щодо ухилення від призову на військову службу під час мобілізації за релігійними переконаннями

У справі № 573/406/24 суди попередніх інстанцій визнали військовозобов’язаного винуватим у тому, що він після отримання повістки без поважних причин не прибув до ТЦК та СП для проходження військової служби у військовій частині.

Обвинуваченого засуджено за ст. 336 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

У касаційній скарзі захисник вказує, що неприбуття його підзахисного до військкомату було пов’язане з його належністю до релігійного об’єднання Свідків Єгови, віровчення яких не дозволяє виконувати будь-яку військову службу, а тому через його глибокі релігійні переконання кримінальна відповідальність виключається.

Залишаючи без зміни рішення судів попередніх інстанцій, Верховний Суд вказав, що Україна запровадила альтернативи військовій службі в мирний час і громадяни України можуть безперешкодно ними скористатися.

Проте у воєнний час, під час мобілізації і оборонної війни обов’язок захисту України, яка зазнала агресивного нападу з боку Російської Федерації, покладається на всіх громадян України незалежно від їхнього віросповідання.

У час, коли Україна здійснює самооборону, коли існування самої держави є під загрозою, кожен громадянин України повинен усвідомлювати необхідність пошуку балансу між потребами держави й інтересами громадянина.

ЄСПЛ неодноразово звертав увагу на необхідність врахування «особливої суспільної потреби» і «пропорційно переслідуваної законної мети» у випадках, пов’язаних з необхідністю виконання певного обов’язку і свободою віросповідання.

Верховний Суд вважає, що існування особливої суспільної потреби є очевидним, оскільки Україна веде оборонну війну, а не агресивну, Україна зазнала нападу з боку держави, яка є значно більшою за площею і кількістю населення, лінія активних бойових дій і лінія кордону, з боку якого може відбутися потенційний напад противника, вимірюється тисячами кілометрів.

ВС не вдається до аналізу рішень ЄСПЛ в контексті відмови від військової служби через релігійні переконання, оскільки жодне з рішень цього Суду не стосувалося оцінки дій держави і громадянина в контексті такої масштабної війни, яка ведеться проти України, з урахуванням ресурсів обох держав, характеру нападів, кількості обстрілів, кількості порушень норм міжнародного гуманітарного права та кількості вчинюваних державою-агресором воєнних злочинів, у тому числі проти жінок і дітей.

В Україні було оголошено загальну мобілізацію всіх військовозобов’язаних осіб, тобто йдеться не про військову службу за призовом, яка має місце в мирний час (як у справах ЄСПЛ), а про військову службу за мобілізацією для відсічі ворожій збройній агресії.

На переконання Суду, перебування держави у правовому режимі воєнного стану є вагомою причиною, щоб вести мову про необхідність виконання військового обов’язку всіма громадянами України, в тому числі й Свідками Єгови.

З постановою ККС ВС у справі можна ознайомитися за посиланням - https://reyestr.court.gov.ua/Review/126906863.

"УП", не вдаючись до критичного аналізу судових рішень, у тому числі й постанови ККС ВС у справі № 573/406/24, звертає увагу на обставини, що мають правове значення для кваліфікації дій за ст.336 КК України у цій справі: перебування особи на військовому обліку, проходження військової служби у попередній період, обов'язки військовозобов'язаного щодо військового обліку, обов'язки військовозобов'язаного під час мобілізації, обов'язки держави щодо урахування балансу суспільних інтересів та інтересів особи під час дії правового режиму воєнного стану, загальної мобілізації, обов'язки держави щодо забезпечення виконання військового обов'язку, проходження військової служби з урахуванням релігійних переконань особи.

Відтак правовому вирішенню підлягає не формальна оцінка дій конкретної особи відповідно до положень законодавства про військовий обов'язок, військову службу, про мобілізацію, про правовий режим воєнного стану, а фактична правова оцінка дій військовозобов'язаного щодо виконання військового обов'язку та дій держави в особі відповідного органу військового управління стосовно забезпечення виконання особою конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни з урахуванням релігійних переконань у тому числі в умовах дії правового режиму воєнного стану, загальної мобілізації.