Презумпція вини у деліктних зобов'язаннях та особливості доказування у справах про медичну шкоду - КЦС

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду у справі №761/16244/21 сформулював правову позицію щодо презумпції вини у деліктних зобов'язаннях та особливостей доказування у справах про медичну шкоду.

КЦС ВС у цій справ скасував рішення судів попередніх інстанцій та постановив справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

КЦС ВС вказав, що у постанові від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17, провадження № 12-199гс18, Велика Палата Верховного Суду дійшла до висновку, що питання наявності між сторонами деліктних зобов`язань та цивільно-правової відповідальності за заподіяну шкоду перебуває у площині цивільних правовідносин потерпілого і держави, що не регулюються нормами КПК України, а суд самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який став підставою для стягнення шкоди, оцінюючи надані сторонами докази.

Отже, стверджуючи про необхідність попереднього судового рішення або рішення іншого компетентного органу, яким має бути встановлено протиправність відповідних дій, рішень чи бездіяльності державного органу при здійсненні кримінального провадження, як підстави для відшкодування шкоди, суди не врахували, що спірні деліктні правовідносини виникли через дії, які не опосередковуються регулюванням КПК України, а регулюються нормами цивільного законодавства.

Висновки судів про те, що позивачами не доведено, що між діями або бездіяльністю лікарів відповідача у справі та смертю пацієнта наявний причинно-наслідковий зв`язок є передчасними, з огляду на наступне.

Так, як на підставу своїх вимог позивачі посилалися на висновок експертизи Київського міського клінічного бюро судово-медичної експертизи від 01 листопада 2021 року, проведеної в рамках кримінального провадження, станом на 11 год 45 хв 09 квітня 2019 року, який вказував на протиправність дій медичних працівників відповідача.

Статтею 110 ЦПК України визначено, що висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Якщо експертиза, яка проведена у кримінальному провадженні, містить інформацію щодо предмета доказування у цивільному провадженні, то незважаючи на те, що на момент розгляду справи вирок у кримінальній справі не ухвалений, така експертиза може бути допустимим доказом.

Висновки, підготовлені у рамках кримінального провадження особами, які є атестованими судовими експертами, відповідають положенням статті 102 ЦПК України.

Колегія суддів зауважує, що отриманий відповідно до вимог закону висновок експерта у кримінальній справі є допустимим і достовірним доказом у цивільній справі, якому суд має надати оцінку та мотивувати, чи визнає доказ, чи відхиляє його, що, в свою чергу, узгоджується із правовими висновками Верховного Суду від 10 липня 2019 року у справі № 686/23256/16-ц (провадження № 61-32980св18), від 05 лютого 2020 року у справі № 461/3675/17 (провадження № 61-8732св20), від 25 березня 2021 року у справі № 752/21411/17 (провадження № 61-10929св20) та від 15 квітня 2021 року у справі № 759/15556/18 (провадження № 61-15236св20), від 04 червня 2025 року у справі № 309/3659/21 (провадження № 61-3329св25).

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили із того, що наданий представником позивачів висновок експертного дослідження експерта Київського міського клінічного бюро судово-медичної експертизи від 01 листопада 2021 року, станом на 11-45 09 квітня 2019 року не може слугувати достатнім та беззаперечним доказом на підтвердження вини лікарів КНП Київської обласної ради «Київська обласна клінічна лікарня» у заподіянні шкоди здоров`ю пацієнта, так само як і щодо існування безпосереднього причинного зв`язку між їх діями та смертю останнього.

Судами попередніх інстанцій досліджено зазначений висновок експерта та надано перевагу висновку експерта від 09 лютого 2022 року, з якого вбачається, що смерть пацієнта настала внаслідок гострої форми ішемічної хвороби серця. Прямий причинно-наслідковий зв`язок між діями (бездіяльністю) лікаря-анестезіолога та смертю пацієнта відсутній, оскільки смерть останнього настала від гострої форми ішемічної хвороби серця.

Крім того, судові рішення не містять висновків щодо оцінки висновку Департаменту охорони здоров`я Київської обласної державної адміністрації від 17 жовтня 2019 року стосовно надання медичної допомоги пацієнту, який містить оцінку якості надання медичної допомоги та медичного обслуговування померлому. .

Отже, суди не дослідили подані позивачем докази на підтвердження заявлених у справи вимог у сукупності з іншими доказами, тобто розглянули справу однобоко, з порушенням процесуального закону та засад рівності сторін.

При цьому, слід зазначити, що Верховний Суд у постанові від 30 листопада 2022 року у справі № 344/3764/21 звернув увагу на специфіку тягаря доказування у справах щодо надання медичних послуг, вказавши, що з урахуванням принципу розумності, пацієнту, який звернувся до суду за захистом порушених прав, що полягають у завданні шкоди здоров`ю, слід тільки вказати на порушення, а далі тягар доказування покладається на медичну установу чи на лікаря. При цьому вказане не призводить до порушення принципу диспозитивності судового процесу, а навпаки слугує для забезпечення процесуальної рівності сторін».

З повним текстом постанови КЦС ВС у зазначеній справі можна ознайомитися за цим посиланням.