Про необов’язковість наведення в обвинувальному акті арифметичного розрахунку вартісної межі кваліфікуючої ознаки кримінального правопорушення - ККС

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного кримінального суду у справі № 243/8566/19 сформулював правову позицію про необов’язковість наведення в обвинувальному акті окремого арифметичного розрахунку вартісної межі кваліфікуючої ознаки кримінального правопорушення.

У касаційній скарзі захисник стверджував, що в обвинувальному акті не зазначено жодних підстав, за якими сума 1 424 500 грн належить до особливо великого розміру. Крім того, зазначив, що під час апеляційного розгляду сторона обвинувачення не довела наявності в діях засуджених кваліфікуючої ознаки у виді заволодіння грошима в особливо великих розмірах.

ККС ВС залишив касаційну скаргу захисника у цій справі без задоволення, рішення апеляційного суду без змін та вказав, що відповідно до обвинувального акта дії обвинувачених, зокрема за ч. 4 ст. 187 КК, кваліфіковано як напад із метою заволодіння чужим майном, поєднаний із застосуванням насильства, небезпечного для життя і здоров`я особи, яка зазнала нападу, та з погрозою застосування такого насильства, вчинений за попередньою змовою групою осіб і спрямований на заволодіння грошима в особливо великих розмірах - у сумі 1 424 500 грн.

У формулюванні обвинувачення зазначено як відповідну кваліфікуючу ознаку вчинення злочину, спрямованого на заволодіння майном в особливо великих розмірах, так і конкретну суму грошових коштів - 1 424 500 грн.

Тому зі змісту обвинувального акта вбачається, що саме цю суму сторона обвинувачення віднесла до особливо великого розміру.

Положення ст. 291 КПК не передбачають обов`язку сторони обвинувачення наводити в обвинувальному акті окремий арифметичний розрахунок вартісної межі відповідної кваліфікуючої ознаки.

Відповідно до п. 4 примітки до ст. 185 КК (у редакції, чинній на час вчинення злочину), у статтях 185-187, 189-191, 194 КК злочином, учиненим в особливо великих розмірах, визнавався злочин, учинений однією особою чи групою осіб на суму, яка в шістсот і більше разів перевищувала неоподатковуваний мінімум доходів громадян на момент його вчинення.

Згідно з п. 5 підрозд. 1 розд. XX Податкового кодексу для кваліфікації злочинів сума неоподатковуваного мінімуму доходів громадян установлювалася на рівні податкової соціальної пільги, визначеної пп. 169.1.1 п. 169.1 ст. 169 розділу IV цього Кодексу, тобто в розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для працездатної особи, установленого законом на 1 січня відповідного року.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» прожитковий мінімум для працездатної особи станом на 1 січня 2019 року становив 1 921 грн.

Отже, розмір податкової соціальної пільги, який застосовувався для визначення вартісної межі відповідної кваліфікуючої ознаки, становив 960,50 грн (1 921 грн ? 50%).

Відповідно, мінімальна межа особливо великого розміру на час учинення інкримінованого засудженим злочину становила 576 300 грн (960,50 грн х 600).

Відтак, сума 1 424 500 грн значно перевищувала мінімальну межу особливо великого розміру.

Отже, установлена органом досудового розслідування сума грошових коштів, на заволодіння якими були спрямовані дії засуджених, за своїм вартісним показником відповідала передбаченій законом ознаці особливо великого розміру.

Тому доводи захисника про недоведеність цієї кваліфікуючої ознаки є необґрунтованими.

З повним текстом постанови ККС ВС у зазначеній справі можна ознайомитися за цим посиланням.