Щодо кваліфікації дій громадянина України за сукупністю злочинів, передбачених ст.111 КК (державна зрада) та ст.111-1 КК (колабораційна діяльність) - ККС

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного кримінального суду у справі №331/4882/23 сформував правовий висновок щодо кваліфікації дій громадянина України за сукупністю злочинів, передбачених ст.111 КК (державна зрада) та ст.111-1 КК (колабораційна діяльність).

ККС ВС вказав, що громадяни України, які зайняли одну з посад у незаконних органах влади, правоохоронних або судових органах на окупованих територіях та почали здійснювати функції, визначені посадою, можуть бути притягнені до відповідальності за сукупністю кримінальних правопорушень: за державну зраду (оскільки їхня діяльність може становити одну з форм державної зради) та колабораційну діяльність (оскільки вони зайняли певну посаду в незаконних органах влади).

Суб`єктом злочинів, передбачених ч. 1 ст. 111, ч. 7 ст. 111-1 КК України, може бути лише громадянин України.

Відповідно до ст. 111 КК України державна зрада - це діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України.

Однією із форм державної зради є перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту.

Перехід на бік ворога означає, що громадянин України надає безпосередню допомогу державі, з якою Україна на той час перебуває у стані війни або збройного конфлікту, та є закінченим злочином з того моменту, коли громадянин України виконав в інтересах ворога певні дії на шкоду України. В конкретних випадках цей злочин може полягати у добровільному зайнятті посади у незаконних органах влади на окупованих територіях, участь у будь-яких воєнізованих ворожих формуваннях, передачі матеріальних ресурсів збройним формуванням агресора або провадження господарської діяльності у взаємодії з ворогом.

Вчиняючи державну зраду, винний усвідомлює, що він здійснює перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту і бажає цього.

Формулювання «на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України» визначає суб`єктивну спрямованість дій винного, однак не є характеристикою суспільно небезпечних наслідків діяння. Факт заподіяння вказаної шкоди не має значення для кваліфікації діяння за ст. 111 КК України.

Злочин за ч. 7 ст. 111-1 КК України передбачає добровільне зайняття посади в незаконних судових або правоохоронних органах, створених на тимчасово окупованій території.

Зазначений склад правопорушення також передбачає широкий діапазон незаконних дій - від зайняття посад в органах судової влади, правоохоронних органах до надання допомоги збройним формуванням держави-агресора у веденні бойових дій проти України. При цьому надання допомоги може бути у різноманітних формах, у тому числі інформація щодо пересування військової техніки.

ККС ВС зазначив, що суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що засуджений, будучи громадянином України та працівником рибоохоронного патруля, усвідомлено перейшов на бік ворога та співпрацював з окупаційною адміністрацією рф, обійнявши посаду інспектора в незаконному правоохоронному органі, здійснював контроль над виловом водних біоресурсів в інтересах окупаційної влади, чим завдав шкоди суверенітету та безпеці України.

Водночас, суди дійшли переконання, що досліджені докази не підтверджують факт примусу обвинуваченого щодо зайняття посади інспектора в окупаційній адміністрації.

Як убачається з оскаржуваних судових рішень, суди врахували показання свідків та письмові докази і дійшли висновку, що вони підтверджують, що обвинувачений був представлений окупаційною владою як «своя людина», відповідальна за контроль над виловом риби та мав повноваження від окупаційної влади.

Разом з тим суди зауважили, що інші працівники мали можливість покинути окуповану територію, не співпрацюючи з окупаційною владою, тоді як засуджений свідомо обійняв посаду, підтверджену відповідним наказом, і надавав допомогу окупантам у виконанні їхніх інструкцій, що виразилося в патрулюванні узбережжя.

Крім того, суди зазначили, що матеріали справи не містять доказів того, що обвинувачений постійно перебував під психічним примусом.

З повним текстом постанови ККС ВС у зазначеній справі можна ознайомитися за цим посиланням.