Щодо правомірності утримання коштів із заробітної плати працівника - КЦС

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду у справі №344/16999/24 сформулював правову позицію, відповідно до якої утримання коштів із заробітної плати за добровільною заявою працівника не є порушенням трудових прав.

КЦС ВС у цій справі ухвалив залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін та вказав, що відповідно до статті 22 Закону України «Про оплату праці» суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.

Відповідно до статті 26 Закону України «Про оплату праці» відрахування із заробітної плати можуть провадитися тільки у випадках, передбачених законодавством. Аналогічна норма міститься у частині першій статті 127 КЗпП України.

Забороняється будь-яким способом обмежувати працівника вільно розпоряджатися своєю заробітною платою, крім випадків, передбачених законодавством. Забороняються відрахування із заробітної плати, метою яких є пряма чи непряма сплата працівником роботодавцю чи будь-якому посередникові за одержання або збереження роботи (стаття 25 Закону України «Про оплату праці»).

З урахуванням наведених норм та установлених судами обставинами справи, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки утримання із заробітної плати позивача здійснювалося на законних підставах та за його волевиявленням.

На підставі заяви позивача та інших працівників роботодавцем відповідно до наказу «Про утримання грошових коштів із доходу працівників» здійснювалось добровільне утримання грошових коштів з доходів працівників у розмірах згідно з додатком № 1 до цього наказу. Позивач цей наказ не оскаржував.

Водночас, позивач вказував на те, що заява про утримання коштів із його заробітної плати була ним підписана під психологічним і економічним тиском керівника, зокрема, з погрозою не продовження із ним контракту на новий строк. Проте докази про здійснення на нього тиску, погроз та примушування написати заяву про утримання із заробітної плати позивача коштів у матеріалах справи відсутні.

Утримані із заробітних плат кошти були перераховані відповідачем як благодійна допомога на рахунок відомої української благодійної організації «Міжнародний благодійний фонд «Повернись Живим» (саме за такий варіант проголосувала більшість працівників Філії, про що свідчить роздруківка онлайн-голосувань з питання цільового спрямування коштів у матеріалах справи). Тобто кошти роботодавцем були скеровані за призначенням, що не оспорюється позивачем.

Вимога про відшкодування моральної шкоди, як похідна вимога від основної, задоволенню також не підлягає. Окрім цього, позивач не надав доказів завдання йому моральної шкоди, про яку зазначає в позовній заяві.

Незгода заявника із судовими рішеннями, висновками щодо встановлених обставин та оцінкою доказів не є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.

З повним текстом постанови КЦС ВС у зазначеній справі можна ознайомитися за цим посиланням.