Щодо умови відсутності самообмови як обставини, що унеможливлює відшкодування шкоди за незаконне кримінальне переслідування - КЦС

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду у справі № 461/3566/24 сформулював правову позицію щодо тлумачення поняття "самообмова", як обставини, що унеможливлює відшкодування шкоди за незаконне кримінальне переслідування.

КЦС ВС скасував рішення судів попередніх інстанцій, якими було відмовлено у задоволенні позові, призначив новий розгляд справи у суді апеляційної інстанції та вказав, що відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» пов’язує виникнення в конкретного реабілітованого громадянина права на відшкодування шкоди зі складним юридичним складом, яке включає в себе підстави виникнення шкоди, завданої незаконними діями, та умови виникнення права на його відшкодування.

Водночас відповідно до ч. 4 ст. 1176 ЦК України фізична особа, яка в процесі досудового розслідування або судового провадження шляхом самообмови перешкоджала з’ясуванню істини і цим сприяла незаконному засудженню, незаконному притягненню до кримінальної відповідальності, незаконному застосуванню запобіжного заходу, незаконному затриманню, незаконному накладенню адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, не має права на відшкодування шкоди.

Під самообмовою слід розуміти завідомо неправдиві показання підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, в яких він зізнається у вчиненні кримінального правопорушення, якого насправді не вчиняв, у більш тяжкому кримінальному правопорушенні, ніж вчинено насправді, або ж бере вину за вчинене кримінальне правопорушення на себе, хоча воно вчинене групою осіб.

Під час розгляду та дослідження вказаного питання суд повинен ураховувати причини, які спонукали особу до самообмови, оскільки в наведеній вище нормі права фактично йдеться про умисел на самообмову. Тобто самообмова, яка виключає відшкодування шкоди, має бути добровільною, завідомо неправдивою, мати на меті перешкодити з’ясуванню істини та бути зафіксованою в матеріалах справи.

У справі, що переглядалася, позивач надавав свідчення про виконання ним обов’язків майстра так, як він їх суб’єктивно сприймав на той момент, оскільки фактично виконував ці функції згідно з посадовою інструкцією бригадира за відсутності основного працівника.

Позивач вважав свої пояснення правдивими й не мав на меті переконати органи слідства у вчиненні ним злочину, якого він не вчиняв. У матеріалах кримінального провадження не було зафіксовано жодних висновків про те, що позивач перешкоджав встановленню істини у справі чи мав умисел на самообмову.

З огляду на викладене КЦС ВС виснував, що для позбавлення особи права на відшкодування шкоди на підставі самообмови необхідно встановити наявність у неї умислу на надання завідомо неправдивих показань з метою перешкоджання з’ясуванню істини. Оскільки факту умисної самообмови з боку позивача не було встановлено ні в межах кримінального провадження, ні під час розгляду цієї справи, відмова судів у задоволенні позову з цих підстав є передчасною.