Сумлінна відмова від військової служби у контексті висновків Венеційської комісії

Конституція України встановила, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України та визначила, що громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Водночас, відповідно до стаття 35 Конституції України кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність.

Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров'я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей.

Ніхто не може бути увільнений від своїх обов'язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. У разі якщо виконання військового обов'язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов'язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.

Особливості виконання військового обов'язку під час мобілізації, воєнного стану, як і особливості призову на військову службу під час мобілізації, засновуються на конституційних положеннях, у тому числі щодо заміни військової служби альтернативною (невійськовою) службою.

Венеційська комісія у своєму висновку за зверненням Конституційного суду України рекомендує у будь-якому випадку забезпечити можливість відмови від військової служби та гарантувати таке право відповідно до релігійних переконань. Це стосується, насамперед, військової служби, коли передбачається виконання військового обов'язку зі зброєю.

Нічого нового для національної правової системи вказаний висновок Венеційської комісії не містить і це необхідно визнати з урахуванням вищезгаданих положень Конституції України.

Більш того, Верховний Суд сформулював правовий висновок, до якого ми зверталися раніше, щодо правомірної відмови від військової служби, у тому числі під час мобілізації.

Верховний Суд вказав, що відмовляючись від служби у збройних силах з міркувань совісті, особа має продемонструвати наявність у неї відповідних глибоких, щирих та послідовних релігійних переконань певними даними, крім власних слів і тверджень близьких осіб (інформацією про публічні висловлювання у минулому такої світоглядної позиції, участь у суспільних рухах пацифістської спрямованості тощо).

Вбачається, що насправді проблема сумлінної відмови від військової служби на основі релігійних переконань на сьогодні вирішується з урахуванням існуючих стандартів щодо захисту прав та основоположних свобод людини і громадянина.

За умов порушень у діяльності певних службових осіб щодо забезпечння права на відмову від військової служби відповідно до релігійних переконань існує зрозумілий та ефективний механізм судового захисту.

Павло Богуцький для "Українського права"