Закон України про медіа: чого очікувати та скільки ще чекати?
Законодавче врегулювання діяльності медіа в Україні бере свої витоки ще з часів проголошення незалежності України. Потрібно розуміти, що більшість законів були ухвалені в 90-х роках минулого століття і нині діють з численними змінами та доповненнями. Норми щодо регулювання сфери засобів масової інформації містяться в Законах України: «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» від 16.11.1992 р.; «Про телебачення і радіомовлення» від 21.12.1993 р.; «Про інформаційні агентства» від 28.02.1995 р.; «Про державну підтримку ЗМІ та соціальний захист журналістів» від 23.09.1997 р. тощо. Тож, недивно, що відсутність єдиного кодифікованого акту у сфері медіа настільки сильно турбувало Європейський Союз, що в Угоді про асоціацію 2014 року окремим додатком визначено зобов’язання України наблизити своє законодавство до законодавства ЄС у сфері аудіовізуальних медіа-послуг протягом двох років з дати набрання чинності Угоди.
Ухвалення Закону України «Про медіа» мало стати першим визначним кроком на шляху до реформування національної медіа-системи відповідно до вимог ЄС. Справа просування нового закону розпочалась досить активно: підготовка існуючого нормативно-правового поля до ухвалення нового акту, публічні обговорення, створення робочих груп, робота комітетів, написання проєкту закону – все це створювало враження, що не сьогодні-завтра новий закон буде ухвалено. Проте від часу реєстрації законопроєкту №2693 «Про медіа» у Верховній Раді минув уже рік, а закону досі немає. У чому ж причина зволікання і головне питання – скільки ще часу має пройти, щоб ми зрештою отримали новий закон? Для цього потрібно зрозуміти про що взагалі йдеться у законопроєкті, запропонованому на розгляд Верховної Ради України.
Законопроєкт «Про медіа» пропонує всеохоплюючий підхід до регулювання друкованих засобів масових інформації та Інтернет-ЗМІ. Фактично це і стало основною причиною необхідності його ухвалення, адже існуюче законодавство не могло ефективно уніфікувати правила для обох типів ЗМІ: в той час як друковані ЗМІ були обмежені нормативними рамками, Інтернет-медіа залишалось поза контролем. Незмінними натомість залишались українські реалії, в яких будь-яка законодавча ініціатива прирікалась на нещадну критику та протест. Не оминула така доля й законопроєкт щодо медіа. Чого тільки йому не закидали: введення режиму цензури, «безмежні» повноваження Нацради з питань телебачення і радіомовлення, дискримінаційні положення щодо окремих ЗМІ, монополізація ринку. Не обійшлось і без формальних звинувачень у стилі недосконалості юридичної техніки, розбіжності термінології тощо. Все це значно гальмувало ухвалення нового закону. З іншого боку, об’єктивна оцінку проєкту Закону свідчить про необхідність удосконалення положень, зокрема й у сфері повноважень Національної ради з питань телебачення і радіомовлення, квот на мовлення, фінансування з місцевих бюджетів.
Важливо розуміти, що новий закон вкрай необхідний! Законопроєкт базується на положеннях Директиви Європейського парламенту та Ради 2010/13/ЄС про аудіовізуальні медіа-послуги від 10 березня 2010 року зі змінами, внесеними Директивою (ЄС) 2018/1808 від 14листопада 2018 року, що дає змогу максимально наблизити національне законодавство до стандартів ЄС. До того ж, запропонований проєкт закону інкорпорує положення існуючої нормативно-правової бази в Україні у сфері медіа і фактично являє собою кодифікований акт, який до того ж враховує технологічний прогрес, який відбувся за останні 10-15 років та залишався неврегульованим в українському законодавстві.
Закон визначає суб’єктний склад медіа, врегульовує правила концентрації, запроваджує систему ліцензування та реєстрації, визначає правила конкуренції, забезпечує право на відповідь. Окрім цього, вводяться механізми саморегулювання та співрегулювання у сфері медіа. Закон встановлює порядок захисту порушених прав, вводить санкції за порушення законодавства у сфері медіа (до них, зокрема, належать штрафи, анулювання ліцензії, скасування реєстрації, заборона розповсюдження) тощо. Також Законом забезпечується правовий статус журналістів, встановлюються їхні права та обов’язки.
Чи не найбільш дискусійним питанням законопроєкту стали положення розділу IX «Обмеження, пов’язані зі збройною агресією». Обмеження свободи слова завжди викликало бурю критики, проте маємо розуміти, що в контексті гібридної війни такі обмеження є життєво важливою необхідністю. До того ж, законопроєкт максимально обережно підходить до цього питання та вводить заборону поширювати матеріали, що містять популяризацію або пропаганду органів держави-агресора (держави-окупанта), її посадових осіб, осіб та організацій, що контролюються державою-агресором (державою-окупантом), та їх окремих дій, що виправдовують чи визнають правомірною збройну агресію, анексію території України, порушення територіальної цілісності, суверенітету України. Це дає змогу ефективно протидіяти російській інформаційній агресії в нинішніх обставинах.
Закон залишає поза увагою сферу реклами, яка регулюється Законом України «Про рекламу» від 03.07.1996 р., діяльність медіа під час виборів та референдумів, національний кінематограф, який врегульовано Законом України «Про кінематографію» від 13.01.1998 р.
Що цікаво, законопроект у початковому варіанті мав поширювати свою дію на міжнародні візуальні онлайн-сервіси (або як йдеться у законодавстві ЄС «провайдери нелінійних послуг») такі як Netflix, Megogo та на провайдерів платформ спільного доступу до інформації (Youtube, Facebook). Такий підхід повністю відповідав європейській системі правового регулювання медіа. Також це означало б реєстрацію зазначених сервісів в Україні та подальше їхнє оподаткування. Проте чи не в останній редакції законопроєкту із числа суб’єктів було вилучено іноземні нелінійні медіа та іноземні платформи спільного доступу до інформації (Netflix, AmazonPrimeVideo, OLL.tv тощо). Безперечно це був крок назад у контексті запровадження уніфікованих вимог до роботи медіа в Україні.
Тож, коли можна очікувати на розгляд та ухвалення цього вкрай важливого закону?
Ще 17 січня 2020 року Комітет Верховної Ради з питань гуманітарної та інформаційної політики рекомендував ухвалити законопроєкт №2693 «Про медіа» в першому читанні. 1 липня 2020 року гуманітарний комітет рекомендував Верховній Раді України ухвалити доопрацьований законопроєкт №2693-д «Про медіа». Ухвалення нового закону мало б статись відразу після виборів наприкінці жовтня. Проте закон досі не ухвалено, а європейські партнери нетерпляче чекають на зміни.
Маємо констатувати, що законопроєкт потребує подальшого удосконалення. Голова Національної спілки журналістів України Сергій Томіленко зауважує, що чинна редакція законопроєкту містить загрози свободі слова, наділяє надзвичайними повноваженнями Нацраду, посилює державну медіарегуляцію на фоні політичної залежності Нацради. Особливо цей Закон впливає на роботу друкованих медіа, створюючи їм додаткові проблеми. Питання надання ліцензій, забезпечення права на інформацію, дотримання прав журналістів – все це вимагає досконалої нормативно-правової бази, яку, на жаль, законопроєкт не забезпечує.
Голова Верховної Ради Дмитро Разумков також не підтримує законопроєкт «Про медіа» в нинішній редакції. Про це він заявив під час ефіру на телеканалі «Україна 24». «Станом на сьогодні той законопроєкт, який пропонується, скажімо так: багато питань в ньому я не підтримую особисто», – сказав Разумков.
Уповноважений Верховної Ради України з прав людини Людмила Денісова не підтримує проєкт закону «Про медіа» та вважає, що він потребує редакційного доопрацювання. До того ж, в експертному висновку Міністерства фінансів України щодо законопроєкту №2693-д від 02.07.2020 йдеться про те, що Мінфін не підтримує зазначений законопроєкт з огляду на необхідні бюджетні видатки. З іншого боку, законопроєкт зустрів різкий опір Інтернет-видавництв і блогерів, які заявляють що він порушує свободу слова.
Все це свідчить про необхідність доопрацювання проєкту Закону «Про медіа» з урахуванням пропозицій журналістів, медіа-представників та політиків. І, зважаючи на нагальну потребу розгляду цього законопроєкту в Раді, зміни необхідно внести якомога швидше.
Оніщенко Іван
Факультет міжнародних відносин Національного авіаційного університету
