Українське право перед викликами сучасності
Українське право перебуває на складному шляху визначення власної ідентичності на правовій палітрі світу.
Найбільш складними, попри актуальні проблеми утворення та організації діяльності інституційних елементів національної правової системи, виявилися ідеологічна, психологічна складові правової системи, особистісне ставлення до права, розуміння його сутнісних, змістовних ознак і втілення ідеї права у соціальних комунікаціях.
Українське право упродовж усього сучасного періоду піддається серйозним випробовуванням, які мають як внутрішнє, так і зовнішнє походження.
Внутрішні причини викликів для української правової системи полягають у відсутності стійких, системних ознак національної правової культури, розмитої упродовж історичних етапів існування України різними ціннісними підходами до права, різними критеріями оцінки, різним розумінням права. Відтак елементи деформації правової культури, ідеологічне та психологічне сприйняття права внаслідок віддалених від ідеї права наративів сформували внутрішні чинники викликів для усіх складових національної правової системи.
Зовнішні причини викликів для національної правової системи – у цілеспрямованій зовнішній діяльності щодо протидії самовизначенню українського права. Цей складний процес має такі загальні ознаки: протидія розвитку національної правової культури, який має відбуватися на основі формування індивідуального, професійного ціннісного сприйняття права як втілення справедливості, свободи і рівенства; правова акультурація у формі правової експансії з відвертим ігноруванням принципу правовладдя; упровадження неефективних та неякісних нормативів у нормотворчій і правозастосовній діяльності; використання неправових практик з відповідними засобами та ресурсами; численні випадки зловживання правом та корумпованість правоохоронних інститутів, судової влади.
Найбільш небезпечними є безпосередні дії стосовно руйнування та знищення національної правової системи у спосіб відкритої агресії, що продемонстровано під час збройної агресії рф проти суверенітету, територіальної цілісності України. Адже знищення державної організації українського суспільства, національного суверенітету має безумовним наслідком знищення національного права.
Відтак на стратегічному рівні вирішення проблеми подолання екзистенційних викликів для українського права стає можливим внаслідок формування відповідної стратегічної культури, надання пріоритету не лише захисту українського конституціоналізму, але й правовому забезпеченню національної безпеки через розвиток цілісної системи права національної безпеки, його нормативних та інституційних компонентів, посилення взаємодії права національної безпеки з військовим правом, упровадження у соціальну практику принципу верховенства права.
Досить важливою у контексті протидії викликам і загрозам українському праву є взаємодія національної правової системи з міжнародним правом. Така взаємодія найбільш інтенсивно та ефективно проходить через взаємодію права національної безпеки та права міжнародної безпеки.
Реальні загрози існуванню національної правової системи, що виявилися у збройній агресії рф проти України, відкрили шлях до розуміння позачерговості безпекових питань для вирішення екзистенційної проблеми українського суспільства, української державності та українського права.
Новітні виклики суттєво вплинули на формування української правової реальності, де особистість, як носій правової ідеології та правової культури, зосереджується на вирішенні проблеми особистої безпеки життєдіяльності, невіддільної від вирішення проблеми існування суспільства та держави.
За обставин критичного стану безпеки індивідуальні, групові та суспільні оцінки важливості свободи, справедливості та рівенства, що утворюють сутність права, набувають такого значення, яке є достатнім для розуміння реальної цінності права. У такому критичному для формування, існування індивідуальної, національної правової культури стані, рефлексія права свідомістю посилюється, властивості права та його ознаки сприймаються відповідно до їхнього фактичного змісту, набувають реального смислу.
Агресивна війна, яку рф веде на знищення українського суспільства, держави і української правової системи, демонструє нездоланий розрив між правом і неправом - збройною агресією, злочинами проти миру, людяності, воєнними злочинами. Тепер найбільш важливого значення набувають ті нормативні та інституційні компоненти національної правової системи, які здійснюють правове забезпечення національної безпеки та, насамперед, національної безпеки у воєнній сфері ( у сфері оборони). Серед таких нормативних та інституційних компонентів виділяються право національної безпеки і військове право.
Військове право необхідно розуміти не лише як системне утворення санкціонованих державою правил поведінки у воєнній сфері, але й як певну юрисдикційну діяльність. Така юрисдикційна діяльність здійснюється у межах системи військової юстиції з акцентуванням уваги на забезпеченні правосуддя. Військове право, його інституційна складова, якою є система військової юстиції, відображають основні елементи українського права у його критичному стані, обумовленому агресією рф проти України, та мають забезпечити найбільш ефективний шлях досягнення національної безпеки України, підтвердивши загалом ціннісне значення права.
Українське право у своєму розвитку відтворює загальні закономірності становлення та розвитку національного права. Важливо відкрити нелінійні процеси формування українського права як певної системи, що дозволяє виявити загрози руйнування цілісності системи. Адже в основі утворення системи права перебувають морально-етичні, ціннісні нормативи, що визначають ноуменальний рівень реальності, духовність людини та нації. Звідси стає доступним для вирішення через застосування правових засобів і ресурсів національного та міжнародного права у їхній взаємодії та взаємозалежності формування національної стійкості.
Проблема стійкого розвитку суспільства, де право відіграє стабілізуючу, інтегруючу роль, не може бути вирішеною без подолання сучасних викликів українському праву, обумовлених збройною агресією рф. Вказані виклики мають екзистенційний характер та потребують відповідного визначення з подальшою реалізацією теоретико-прикладних завдань збереження та модернізації української правової системи.
Павло Богуцький
