Рішення Федерального суду Австралії щодо застосування Типового закону ЮНСІТРАЛ про транскордонну неспроможність
Справа 922 щодо застосування положень статей 2 (а), 2 (b), 2 (d), 16 (3), 17 (2) (a), 21 (1)Типового закону ЮНСІТРАЛ про транскордонну неспроможністьсудовою канцелярією штату Новий Південний Уельс Федерального суду Австралії № NSD +1285 від 2009 року Tucker, In the matter of Aero Inventory (UK) Limited (No. 2) від 10 грудня 2009 року. Оригінальний текст англійською мовою.
Керуючі ("іноземні представники") у справі про неспроможність, провадження за яким було відкрито в Сполученому Королівстві Великобританії і Північної Ірландії ("іноземне провадження"), звернулися з клопотанням про визнання іноземного провадження відповідно до закону про введення в дію Типового закону ЮНСІТРАЛ про транскордонну неспроможність на території Австралії. Закон про транскордонну неспроможність 2008 року. Оскільки в додатку 1 до закону міститься повний текст Типового закону ЮНСІТРАЛ про транскордонну неспроможність, суд посилається безпосередньо на його статті.
Суд визнав, що згадане в клопотанні провадження є іноземним провадженням і що це іноземне провадження є основним відповідно до пунктів (а) і (b) статті 2 Типового закону ЮНСІТРАЛ про транскордонну неспроможність. Відповідно до статті 21 Типового закону ЮНСІТРАЛ про транскордонну неспроможність суд призупинив реалізацію заставних прав на майно, що знаходилося у власності боржника, а також повернення майна, яке перебувало у нього в користуванні або у володінні. Відповідно до пункту (е) статті 21 Типового закону ЮНСІТРАЛ про транскордонну неспроможність суд доручив управління всіма активами боржника, що знаходяться в Австралії, і їхню реалізацію іноземним представникам.
У своєму рішенні суд розглянув питання про те, чи є керуючі в справі про неспроможність іноземними представниками згідно з пунктом (d) статті 2 Типового закону ЮНСІТРАЛ про транскордонну неспроможність і є чи провадження у даній справі іноземним провадженням згідно з пунктом (а) статті 2 Типового закону ЮНСІТРАЛ про транскордонну неспроможність. При вивченні даного питання суд розглянув сферу охоплення і застосування процедури зовнішнього управління, передбаченої Законом Сполученого Королівства 1986 року про неспроможності, і порівняв її зі сферою застосування аналогічної процедури, передбаченої австралійським законом про корпорації 2001 р. (Tucker, in the matter of Aero Inventory (UK) Ltd v Aero Inventory (UK) Ltd [2009] FCA 1354). Суд зазначив, що в пояснювальній записці до проекту закону про транскордонну неспроможність 2008 року (Співдружність) уточнює, що формулювання "провадження у справі про неспроможність", яке використано у визначенні терміну "іноземне провадження" в пункті (а) статті 2 Типового закону ЮНСІТРАЛ про транскордонну неспроможність, вказує на мету такого провадження і покликано не допустити небажаного обмеження можливих форм іноземного провадження, які можуть бути визнані в іншій державі; воно використано для загального позначення провадження за участю компаній, що опинилися в скрутному фінансовому становищі. Суд також зазначив, що в пропозиціях щодо реформи, підготовлених у рамках Програми реформування законодавства про господарську діяльність корпорацій (Документ № 8 "Транскордонна неспроможність: розвиток міжнародного співробітництва та взаємодії"), пояснюється, що сфера застосування Типового закону ЮНСІТРАЛ про транскордонну неспроможність поширюється на процедуру ліквідації підприємства через неспроможність, процедури реструктуризації та реорганізації, передбачені в розділі 5.1 австралійського закону про корпорації, а також процедуру добровільного зовнішнього управління, передбачену в розділі 5.3А.
Суд також послався на своє попереднє рішення про надання тимчасової судової допомоги відповідно до статті 19 Типового закону ЮНСІТРАЛ про транскордонну неспроможність, яке він виніс декількома днями раніше (Tucker, in the matter of Aero Inventory (UK) Ltd v Aero Inventory (UK) Ltd [2009] FCA 1354). У цьому рішенні суд ухвалив, що центром основних інтересів боржника є Сполучене Королівство і що відкрите там іноземне провадження слід вважати основним відповідно до підпункту (а) пункту 2 статті 17 та пунктом 3 статті 16 Типового закону ЮНСІТРАЛ про транскордонну неспроможність. Суд далі зазначив, що згідно з пунктом 1 статті 21 Типового закону ЮНСІТРАЛ про транскордонну неспроможність він має право надавати будь-яку належну судову допомогу і не зобов'язаний обмежуватися заходами, перерахованими в підпунктах (а) - (g) статті 21. У зв'язку з цим він вважав за доцільне надати в розпорядження іноземних представників ті ж засоби правового захисту щодо заставленого та орендованого майна боржника, якими мали б керуючі в справі про неспроможність австралійської компанії, для забезпечення послідовності та сприяння досягненню цілей, проголошених у преамбулі Типового закону.
