Право міжнародної безпеки та реальна політика: грані компромісу
Право міжнародної безпеки сформувалося як невід’ємна частина міжнародного права та з часом знайшло своє визнання як сукупність норм, принципів міжнародного права, що здійснюють регулювання міжнародних відносин для підтримання миру, безпеки у світовому порядку. Таке розуміння права міжнародної безпеки не має загального застосування, оскільки спеціалісти виділяють лише частину його змісту – певну системну сукупність міжнародно-правових норм, що забезпечують збереження, підтримання та відновлення міжнародного миру. Однак і в такому спеціально-юридичному розумінні стає очевидною незамінність права міжнародної безпеки для існування та розвитку світового порядку на основі мирного співіснування усіх його акторів ( учасників міжнародних відносин).
Право міжнародної безпеки є фундаментом для формування та реалізації права національної безпеки – правової системи, що здійснює забезпечення захисту національних інтересів від потенційних і реальних загроз.
Міжнародні збройні конфлікти за участі двох держав, міжнародні регіональні збройні конфлікти, світові війни, глобальне збройне протистояння у світовому порядку мають у своїй основі первинне порушення права міжнародної безпеки, що виходить від одного з учасників міжнародних відносин, від однієї з держав, яка застосовує збройну силу для вирішення існуючого конфлікту з іншою державою або ж започатковує такий конфлікт із застосуванням збройної сили, здійснюючи агресію.
Проблема збереження миру і безпеки у міжнародних відносинах є не тільки проблемою додержання принципів і норм права міжнародної безпеки, але й проблемою реальної політики – не у традиційному понятті такої політики , а у тій сфері міжнародних відносин, яка віддаляється від міжнародного права на основі інтересів окремих держав, здатних формувати правила у світовому порядку не на основі права, а на основі власних інтересів, які часто підміняють принципи та норми міжнародного права, у тому числі принципи і норми права міжнародної безпеки.
Сучасність і недавні історичні події у 20-му столітті дають нам приклади підміни права у відносинах між державами правилами реальної політики – намаганням утвердити імперські амбіції, поширити свій вплив для вирішення економічних, політичних, гуманітарних питань за рахунок інших держав, їхніх територій, культури, людських ресурсів із застосуванням збройної сили, у спосіб здійснення агресії. Проповідники нинішньої реальної політики, зокрема в імперській росії, закликають до перебудови світового порядку на свій лад, на своє бачення, застосовуючи неприкрите нічим жонглювання нормами міжнародного права, здійснюючи агресію з метою надбання нових територій, поширення свого впливу на сусідні держави.
Подібна реальна політика не є сумісною з правом міжнародної безпеки, а отже не може розцінюватися як політика національної безпеки, оскільки утворює небезпеку як для держави, що стає жертвою агресії, так і для власного населення, яке змушене приймати участь у збройному конфлікті, зазнаючи численних ризиків фізичного знищення.
Компроміс між реальною політикою у новій її інтерпретації та правом міжнародної безпеки можливий, грані цього компромісу чітко окреслені та не є складними. Такий компроміс полягає у тому, що норми, принципи міжнародного і національного права синхронізуються на основі імплементації міжнародно-правових норм у національну правову систему та забезпечують безпеку життєдіяльності людини, існування суспільства, міжнародних спільнот. Компроміс між правом міжнародної безпеки і реальною політикою полягає у виконанні державами приписів міжнародного права.
Реальна політика, що у своєму змісті не передбачає відповідності дій і рішень міжнародних акторів нормам права міжнародної безпеки, приречена на крах у певній історичній перспективі з відповідною правовою оцінкою вчинених порушень і наслідків таких порушень. Питання часу – коли, хто і в який спосіб буде відповідати за протиправні дії під час реалізації власних політичних амбіцій, хто демонстрував або ж демонструє попрання норм і принципів права міжнародної безпеки, нехтуючи безпекою у світовому порядку. Відповідальність у такому випадку є неминучою і жодні посилання на обставини реальної політики за умов порушення права міжнародної безпеки не мають будь-якого значення, особливо коли така політика призводить до міжнародних злочинів агресії, геноциду, злочинів проти людяності, воєнних злочинів, що продемонструвала усьому цивілізованому світові росія під час збройної агресії проти України.
Остання грань компромісу між правом міжнародної безпеки і реальною політикою – міжнародне гуманітарне право, захищене міжнародним правосуддям. Однак компроміс, який забезпечує міжнародне правосуддя, пролягає через процедуру притягнення до кримінальної відповідальності, що сьогодні доводиться усвідомлювати військово-політичному керівництву росії та особисто очільнику держави-агресора владіміру путіну. Відсутність компромісу між правом міжнародної безпеки і реальною політикою через здійснення міжнародного правосуддя над міжнародними злочинцями, відсутність бодай можливості такого компромісу, є передумовою для відкритої та безкомпромісної боротьби проти тих, хто ставить під загрозу існування світового порядку.
Цивілізований світ не може дозволити всеохоплюючої боротьби, що веде до знищення, але й не може не забезпечити реалізацію права у міжнародних відносинах – права міжнародної безпеки, навіть якщо для цього доведеться застосувати силу та сформувати із застосуванням легітимного примусу нові умови для компромісу між правом і реальною політикою держав, які не бажають виконувати приписи міжнародного права.
Павло Богуцький
